Мене молитися навчила війна І гірше пекла вздрів в прекраснім Щасті, І відійшов до своїх “Старшина”, Але йому було неповних двадцять… Коли затисли нас в тісне кільце, Ми щиро впали на свої коліна, І Богородицю благали про одне: Щоб не забула нас ніколи Україна! Мене молитися навчила […]
Daily Archives: 20.11.2020
12 posts
Завиває, не голосить осінь Голосу немає більше. Досить. Осені покинуте зітхання Сподівалась осінь не зізнання. Квилить тихо невгамовна осінь Вітер золоту руйнує косу, Шарпає покинуті бажання, Носить бруком наші сподівання. Осені не чути поміж листом, Осені загублене намисто, Тільки кроки чуються зимові, Тільки про минуле всі розмови
Спалах пристрасті Переміщує Людину Туди, де золоті зорі І ти ступаєш на зоряну стежину… Нічого не бачиш –лише Небо, Яскраві зорі-ватри, Де царює Добро Краси та Правди… І промені золотисті […]
Не лічить втрачених ніхто хвилин. Години, дні, а далі знову місяць. Знаходим сотні топових причин, що з рештою також страшенно бісять. Докучать: побут, межі власних стін, листи реклами у поштовій скриньці, перелік вкотре непотрібних змін та натовп люду на старій зупинці. Нестримний біг по колу, як завжди прогресу та занепаду […]
Убий мене, але ніжно Допий мене, мов в останнє Ти пам’ятаєш? Ту зиму сніжну А я забув нашу весну ранню Примусь мене озирнутись В твоїх очах загубитись Я зовсім не хочу проснутись В думках твоїх залишитись Над прірвою, через лезо Ті кроки, немов останні І наче довкола щезло […]
В мені живе іще дитина І подорослішати не спішу Хоча і маю я вже сина Та якось казками живу…. Все вірю в диво й доброту У щирість й відданість людей Хоч маю часто в тім біду Не горблю своїх я плечей… Все вірю в краще, віру сію… Сльозами квіти зрошую […]
Скажіть сьогодні недосказані слова: Люблю, пробач чи, просто, як ся маєш? Скажіть про справжні в серці почуття, Що буде завтра ти упевнено не знаєш… Скажіть матусі, що скучаєте за нею, Їй так приємно буть для вас потрібною. І татка голос знов почути в трубці – Для когось це лиш розкіш […]
Чого ти розплакалась, осене? Від сліз твоїх мокро усюди, Не видно небесної просені, Лише сірі хмари, мов люди Кудись все біжать-поспішають, Шапки надягають кудлаті, Нема ні кінця, а ні краю Цій хмурості, а ні туману. Прошу, усміхнися привітно Та витри свої оченята, Хай сонечко ясно засвітить І щастя візьме на […]
О красото жіночих очей – ти маниш і п’яниш Скриваючи в собі холодну фальш й обман Навіюючи спокій і солодку мить. Полониш І змушуєш бути неспокійним наш розум І диявольська спокуса в цих очах захована Що тихо із середини палить душу вогнем Душу, що поглядом цим ніжно скована Таким водночас […]
Свои флоТЫ . Ты исчезаешь своей тишиною Где ластиком стертые ходики мира Стакан пополняешь своей пустотою Где стол пресноводный дареного пира . Слепых осознаний качаются ветви Чужих воспитаний трущобы мелькают Кумиров, иллюзий болтаются петли Их норны в сознанье до зело вплетают . Лишь ночью толкаются Сути и Части В них […]
«Я підійшов до межі, за якою Припиняється ностальгія, За якою сльози стають Білосніжними як алебастр. Сутінки моєї душі!» (Федеріко Ґарсіа Лорка) Падолист вчорашніх віршів, Пізня осінь гіркої кави самотніх роздумів На килимі мертвого листя, Що нагадують жмутки непотрібних рукописів Алхіміків-чорнокнижників епохи чуми (І жодного клаптику шовку) Малюють межу ностальгії – […]
. . А СЕРДЕНЬКО ДІВОЧЕ, ТА Й ВЕЛИКУ РАДІСТЬ МАЄ . .Стою, як зачарована, серед квіткового розмаю . .Замріяно – усміхнено я сонце ясне зустрічаю. . .Повітрям свіжим дихаю – впиваюсь на новім світанку, . .Зворушена, зичу щиро людям: Доброго всім ранку! . .Кохаюся […]