“Ворон”
Як ніч, чорний ворон, в блакитному небі
Кружляв понад степом безкраїм.
Від крику його у душі похололо,
Але треба йти вже до бою.
І гуркіт гармат, і свист куль в голові
Моїй, наче мухи дзижчання,
І тупіт копит, і стогін землі,
І тиха хвилина мовчання.
Сурма загула, йти до бою пора.
І військо козацьке вперед!
Хтось ранений впав, хтось навіки заснув,
Але треба йти уперед!
Напоєна кров’ю земля.
І військо в бою – чорна хмара, орда
Розтала й затліла, як ранній туман,
І люльку задув отаман.
Розбита ворожа душа татарви.
Усі вороги полягли.
І тихо так стало в степу. Навкруги
Лиш ворона крик з далини.
17.02.2013
#ВіталійПрокопович
Ілюстрація: @inna.samyliak