Для голосування необхідно авторизуватись

ОДИНОКІСТЬ

Біля воріт старенького будинку,

обпершись на облуплені штахети,

в ранкових променях стояла жінка.

А по дорозі – школярі, букети…

 А їй давно спішити вже не треба,

  не кликали чомусь на перший дзвоник,

  лиш прохолодне вересневе небо

на неї спогад мимоволі зронить.

  Щороку серце вчительське в надії –

чекає вересня, неначе чуда.

Згадають, хто розумне й вічне сіяв,

покличуть, є ще в школі добрі люди.

  Давно не говорила з чоловіком,

не донесуть недужі ноги

туди, де вже не перше літо

над ним волошки, від роси вологі.

  А серце у самітності не твердне,

хоч старість все вразливіша щороку.

  Лиш прибіжить сусідка добросердна

у проміжках життєвої мороки.

Весною хтось заходив випадково,

з цукерками подарував пакунки.

  Сама не їла, лиш поклала в сховок –

чекають, може привезуть онуків діти.

  Засохли ласощі, зів’яли квіти

під фотографіями дорогими…

Та не везуть здаля онуків діти,

а роки пролітають, як хмарини!

Старенька вчителька, знайома й рідна,

ласкавий усміх, зморшки під очима…

Я ще живу!  Я ще комусь потрібна!

І спогад в молоді літа ще кличе!

Зітхнула, тихо двері зачинила.

Святковий день зникає, сонцем вмитий.

В  чеканні знову до віконця сіла,

  дай Бог до вересня дожити.

3

Автор публікації

Офлайн 1 рік

Vyacheslav Semenko

94
Коментарі: 16Публікації: 34Реєстрація: 13-08-2018

Бронзове перо

Достижение получено 16.08.2018
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій