Діва стара, запізніла, розгублена осінь
сум розтуманила свій по садах і городах,
золото взяли вітри, за негодами врода,
краплями змита, струмками стекла при дорозі.
Юнка оголена – яблунька простоволоса,
плаття багряним шиттям шелестить під ногами.
Тільки на самім вершку золотавіє досі,
вітром овіяний, мріє листок нездоланний.
Марить далеким – весна, пелюсток білосніжжя
в танці надій-сподівань на нескорену вічність,
бруньок незайманий запах, хвилююче ніжний,
сонячних променів ласкавий дотик незвичний.
Сон обірвався. Захоплює дух у польоті.
Вітер на бубнах дахів розсимфонює ранок.
Соло листочок веде в одинокості гордій,
це – фуете з усвідомленням самообману.
Сіра слизотність осінньої меланхолії
десь унизу, каруселиться мить у нестримі,
ніби ось-ось і подібно до птаха – у вирій,
крок в позачасся, в четвертий омріяний вимір!
Та листопад у істериці бився недовго,
стомлено схлипнув в пусте невагоме повітря.
Захват польоту завершується епілогом –
нице падіння з долоні підступного вітру.
Невідворотно зближається вогка байдужість.
Мить боротьби суперечностей – “бути – не бути”.
Переривається часу циклічна окружність,
осінь із книги викреслює слово “майбутнє”.
Ось і земля – це морозом ціловане ложе.
Опіком перше торкання судини судомить.
Погляд останній угору – чи хто допоможе?
Марно. Над світом панує осіння утома.
Перевернувся, зітхнув і здригнувся востаннє,
він ще не порох осінній – ще жовтий листочок!
…Новонароджений сніг закружляв на світанні
і поховав драму тої осінньої ночі.
Автор публікації
Коментарі: 16Публікації: 34Реєстрація: 13-08-2018
Достижение получено 16.08.2018
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій
