Гібридний равлик невдоволення життям

Знаєш, воно щоразу так, наче равлик переїв гормону росту: сам виріс, а хатка ні. Ось і вибухає вщент та хатка: на шматки і гострі уламки. Не сховатися в ракушку. Нема її, і все, що так терпілось, виривається. Равлик швидко стухає, плекається нова мушля: шар за шаром, рівень за рівнем. Вона тіснувата, та він терплячий, пристосовується, десь затерпає, не звертає уваги… все жде і жде… що от-от, ще зовсім трішки і шкаралупка знову його влаштує. І влаштовує.. і стає гидко там, бо він просто звик. Все ж добре… Тішся, дурню з м’якими ріжками!
А йому гидко, бо хоч все добре. Та не за його бажаннями, мріями, смаками. Це не його добро! І тішитись чужим довго не вийде, бо може то найкраще, але не твоє, хоча було з тобою завжди. Стає замало мантр спокою. Росте незадоволення. І хоч воно мале наче равлик, та вибухає, хай частково.
Зовсім частково, рідко, майже безтолково.
Але люблю ці моменти… Так хоч щось відбувається у тому в’язкому слизі. Червень 2018

2

Автор публікації

Офлайн 3 тижні

Яна БІМ

6

Є для серця така покута -
забувати скоріше зло,
аніж те, що мусило бути
і чого в житті не було. Л. Костенко

Коментарі: 0Публікації: 6Реєстрація: 02-09-2018

Коментувати

Проста авторизація через соц.мережі: