Для голосування необхідно авторизуватись

Він викурював її до фільтру…

Він викурював її нерви до фільтру,

Він випивав її душу насухо,

Він забирав її всю без залишку,

Він вивчав її до денця ….

 

Одного разу, я зустріну тебе і світ зміниться. Він стане незворотньо іншим. Не знаю, чи буде він чорно – білим, прекрасним у своїй архітектурній графічності або наповненим сяючими фарбами, але він буде іншим, бо такою якою я тебе собі часто уявляю, будеш ти, я сліпо в це вірю, чарівна моя поки що незнайомка.

І серце більше не буде розпадатися на дві половинки і рватися до інших, невідомих, незрозумілих і загадкових людей. Воно стане тільки твоїм. Ти візьмеш його в долоні, будеш зігрівати його своїм диханням, і воно спокійно притихне на твоїх грудях. А я буду захоплено спостерігати за володарем мого серця, і власником скарбів моєї душі.

І тоді, щастя наповнить нас по саму головешку, як наповнює воно закоханих, що довго шукали один одного на просторах всесвіту і врешті таки зустрілися. Може бути, воно буде зі смаком стиглої чорниці, але мені здається, щастя буде схоже на стиглу вишню, наповнюючи все навколо непередаваним ароматом літа і здійсненною мрією.

А поки ми ще не зустрілися, будь ласка, не викидай з-за пазухи і з кишень загублені там зірки. Нехай вони допомагають і світять тобі в дорозі. Доки ТИ будеш шукати МЕНЕ…

Любов схожа на залежність.

Розлучатися з улюбленою схоже на те, як люди кидають курити.

Коли людина вирішує кинути палити, вона ще не розуміє, що її чекає.

Спочатку все здається легким і простим. Ну, подумаєш, не буду курити. Я ж сильний, воля у мене є, переживу. Чи не курять ж інші люди, це шкідливо для здоров’я, і я курити кину!

Розлучаються приблизно так само. Набридла мені ця любов – морква помаранчева, нервування страшні … … гроші, час, вимотують душу пояснення … да ну його на фіг. Пішов він!  Ідіот, козел, сволота, шлепень мать його, бридкий телепень! Я йому кращий свій час віддала, ніжність, любов типу, всю душу виклала, а він … хамло! Котись під три чорти! Нікого не хочу з чоловіків більше ніколи! Досить! Просто жестяково бля…  Та й одній буде краще, ура, хай живе свобода і слава яйцям фаберже….

Спочатку все насправді просто. Два дні не курить, три … Вже не дуже просто. Вже не дуже добре, починається нервозність, якась незрозуміла задьорганість, зміна настрою, ні на чому не може зосередитися. І весь час йому хочеться, солодкого, жувати щось, все навколо починає чувака дратувати, весь світ представляється в сірому, тьмяному світлі. Часом такий настрій, що хоч вовком завив би, і бухло не лізе зовсім, але потім відступає, і він думає, нічого, переживу, впораюся.

Нічого, переживу я без цієї людини, якого колись любила більше життя, принаймні думалось так, ну може чи просто подобався надто сильно. Та й зараз, напевно, ще люблю, але по ходу зрозуміло, що тільки як друга, тільки не зізнаюся собі, ховаю все це глибше, бо судячи по всьому то нахер нікому зараз не треба ні мені, ні йому, ну що не ясно?! Та нікому! Відвал башки якийсь! Навіщо здався дорослий мужик, з гарною зовнішністю та тілом? Яким керує досить не погано в плані сексу, у голові все як би бракує, але от мя’кість характеру, і соплі під носом в свої тридцять п’ять носити, то вже стид мать вашу, дайте спокій! Як згадаю… Маючи сина, бувши у шлюбі, і досі жувати соплі?! Чувак не сміши! Нам йти явно іншими шляхами! В мене дівки по жощє були:)

Два дні дзвонить, три, п’ять наярює … Хоча я була впевнена, що не прибіжить просити прощення прямо завтра, ні про що, ні за що, але ні, таки прибіг, промах вийшов, знов переоцінила штріха, все таки жує соплі. Ну да ладно.

Десь до кінця другого тижня починається в чувака ломка. Курити хочеться страшно по ходу, вуха пухнуть. У мозку все думки про це… про це… про це … курити … курити … курити …

В голові всі думки тільки про неї. Де вона, що з нею? Як вона там без мене? Чи не сталося у неї чого? Невже вона про мене зовсім не думає, чи не згадує? Це ломка по людині і звичним рухам рук, губ та душі.

Починається етап відчаю. Він не може, він не витримує, немає сил, зараз тільки подзвонить, тільки почує разочок її голос і все. Нічого страшного, а потім знову почує, що вона його кинула.

Тільки одна сигаретка, тільки один разок, цього більше не повториться, ну що зміниться від однієї цигарки?

Багато хто не витримує. Дзвонять, пишуть, чекають біля під’їзду, закурюють. З цього моменту здаються, і перестають поважати своє рішення і себе в тому числі. І курять. І повертаються. Принижуються. Миряться. Нічого, потім, як – небуть, знову спробую не курити. Можна спробувати ще раз. Дати людині останній шанс.

Повільне вмирання почуттів. В тому числі, почуття власної гідності. Буває.

Ті, хто витримують, чи не запалюють і не дзвонять, йдуть на наступне коло.

Настає депресія. Нічого не хочеться, життя без нікотину або без неї здається безглуздим, нестерпним, смуток і туга просто наповнюють по саму горлянку. До верху. Тут тобі і сльози, і небажання жити. Все валиться з рук.

І все б нічого, але все нагадує про неї. Дівчинка гуляє з таксою за вікном. У минулому році, у відпустці ми бачили таку саму таксу, і вона сміючись казала, що хотіла б собі таку ж сардельку з причепом на коротких лапках. Чай з лимоном та мелісою – вона завжди любила чай з лимоном… У цієї дівчини така ж зачіска, як у неї. А смак цього морозива зовсім, як смак її улюбленого, з фісташковим смаком, зеленого кольору. Речі пахнуть її запахом, освіжувач повітря в салоні авто взагалі вбиває на повал, бо вона подарувала колись, зі смаком манго та кориці, тепер купує постійно його сам… …жесть якась …

І курити весь час хочеться, це навіть сниться, запашний духмяний дим, смак, а ось у дворі дівчата курять кальян, так пахне, знайомим запахом, так і хочеться його вдихнути і з насолодою закрити очі, знов хмарка з ароматом манго чи кориці, чи то фантомні просто аромати вже в тому носі лоскочуть, бо мозок так хоче, хто зна… А в магазині чоловік купив саме такі цигарки, як вона любить… любила … жестяк …

Виживає дні. Два тижні без неї, сімнадцять днів, дев’ятнадцять днів, ось уже і три тижні. Іноді буває, навіть на календарі відзначає дні, прожиті без тютюну.

Тим, хто витримують місяць і більше, стає, нарешті, легше. Правда ні тяга до сигарет, ні туга по людині, яку любив, не проходить, але якось притупляється, втрачає гостроту, образ позбавляється чіткості, а спогади яскравості. І курити вже не так сильно хочеться. Хоча хочеться все одно. Це на зміну депресії приходить апатія. Байдужість.

Деякі за цей час встигають набрати вагу, тому що постійно жують, щоб якось відволіктися. Деякі жахливо худнуть, виснажуючи себе переживаннями і стражданнями. Інші весь час шукають в собі причину того, чому так сталося, і в результаті надовго залишаються з випаленим серцем і спустошеною душею.

Багато шукають заміну. Замість однієї улюбленої – терміново іншу. Замість цигарок – льодяники. Деякі з головою йдуть в роботу. Тільки щоб не думати про те, що запалює жадібно бажання закурити, зустріти, повернути без зворотньо її, без якої так порожньо і самотньо.

Рятівна байдужість якось відсуває від нього цю спрагу. Спрагу і бажання закурити, побачити і почути її, яка все ще десь глибоко захована в серце, дуже глибоко. Так глибоко, що він сам собі в цьому не зізнається. І тільки сни не підкорюються командам, і уві сні він з нею іноді бачиться, мріє, любить. І курить. Але не довго. Ранок руйнує всі ілюзії, і вранці так хочеться закурити …

Але жити вже можна. Світ поступово наповнюється звуками і барвами, набуваючи колишні радісні обриси. Несподівано починає бачити, що небо, воно, як і раніше, синє, а сонце яскраве. Апельсин помаранчевий, а обпале восени листя яскраво жовте. Що гори надприродньо гарні, а річка біжить неспішно кудись геть далеко, де немає місця смутку і де всі люди щасливі. Відображення в дзеркалі знову починає радувати, а всі справи виходити.

Але важливо, щоб ніхто не курив у його присутності улюблені ним сигарети з ментолом, важливо не знайти в столі випадково забуту там пачку, важливо не бачити, як курить, насолоджуючись і красиво видихаючи дим, красуня – героїня на екрані телевізора.

І важливо не зустрітися випадково в фойє кінотеатру, магазині або просто на вулиці, з нею, яка пішла на зовсім. Важливо не дивитися в її такі знайомі, такі рідні, ласкаво усміхнені очі, і не слухати, не слухати ці дурні, нікчемні слова про те, що все норм, і час лікує. Бо вже ніяка воля не врятує.

Тому що все почнеться спочатку… Головне не ведися!

І будеш курити безперервно, жадібно, у багато разів частіше, ніж раніше, немов надолужуючи згаяне. А випадкова зустріч так само ненавмисно може перерости в спонтанний пристрасний секс, з повним відключенням волі і мізків.

Потім про все це будеш шкодувати. І треба буде з початку, з самого початку, з не впевненими кроками малюка починати працю, на рахунок подолання себе, в який раз, лаючи себе за малодушність, ой блять дайте спокій!

Тому не треба випадково зустрічатися на вулиці або десь. Не треба купувати в магазині пачку сигарет, навіть на прохання когось чи для свого дружаліка.

Він ніколи не кидав палити. Навіть не курив ніколи.

Зате він любив. Зустрічався, розлучався, виривав з серця з кров’ю, з болем.

Любов схожа на залежність.

Він викурював її до фільтру, та марно – вона усе одно пішла…

 

© Юта Радуга,
книга «”Мої двічі п’ятнадцять фреймів”».

3

Автор публікації

Офлайн 4 тижні

Yta Radyga

16
Коментарі: 0Публікації: 2Реєстрація: 18-08-2020