Йде місто після свята на спочинок
І сонця диск уже в каньйоні зник,
А хлопець поспішає до дівчини
Коханої з букетиком гвоздик.
Вона родилась в той день, що й держава,
Така у світі білому одна:
Найкраща, ніжна, мов весна ласкава
Чекає лиш його біля вікна.
Він знає, що вона його дождеться,
Хоч зайняті у вечір цей таксі.
В єдинім ритмі б’ються два їх серця
І перепони він здолає всі
Заради того, щоб вона відкрила,
Подарувала посмішку свою,
Щоб він сказав їй: «Здрастуй, моя мила,
Тебе вітаю з святом і люблю».
В цю мить тебе я знову уявила,
Що ти до мене поспішаєш теж,
Що я твоя кохана – серцю мила
І квіти ти одній мені несеш.
Я бачу знов твої кохані очі –
В них простір неба краплею упав,
І уявляю: ти мені шепочеш:
«Я так до тебе, люба, поспішав».
Ти лагідно даруєш ніжні квіти
І в небі місяць світить нам лиш двом.
Щасливі ми з тобою наче діти,
Та час прощатись із казковим сном.
Знов бачу я зупинку ту знайому,
Що в зоряній купається росі,
І між міських вогнів лечу додому
В нічному запізнілому таксі.