Стоїть Шевченко молодий в граніті,
Щодня стрічає в Кам`янці зорю.
До нього йдуть поважні люди й діти
Віддати в день цей шану Кобзарю.
Століття в безвість ссипались намистом –
Не в силах ми спинити плин часу.
Колись, Тарасе, ти ходив цим містом
І милувався на його красу.
На схилах біля сивої фортеці
Ти, мабуть, зачарований стояв
І захвату не міг здержати в серці:
«Який митець картину цю писав!?»
Каньйоном милувався і церквами,
Мости старезні крок відчули твій,
Писав про місто перлами-словами
Ти в «захалявній» книжечці своїй.
Сплили роки за Смотричем-рікою,
Тобі, Кобзарю, нині 200 літ,
Та душі кам`янчан завжди з тобою
І бережуть твій вічний «Заповіт».
Стрічай, Шевченку, Кам`янця світання,
Ще не одна зійде над ним зоря.
Хай лине слово волі і братання,
Звучить безсмертна мова Кобзаря.
Автор публікації
Титул: Небайдужий читач
