Летять мої ро̀ки, подібно до сну,
Кручу̀сь я в життєвому вирі.
В душі бережу я адресу одну:
Це – Смотрицька 44.
Бабуся жила тут… Колись тут малі
Ми бавились, грались, раділи…
Її вже давненько нема на землі,
З тих пір вже рокѝ пролетіли.
Тут тітка по татові рідна жила…
Ох, спогади! Як вас багато!
Так сталось, що доля батьків розвела
Й тут, в ба̀тьківській хаті, жив тато.
У нього в гостя̀х я частенько була.
Бувало, тікала із школи.
Тих зустрічей радості, світла, тепла
Мені не забути ніколи.
Роки долі віхола швидко змела.
Із нею не варт сперечатись.
Мій тато тепер там, де вічна імла…
Не встигла я з ним попрощатись…
Тепер там, в долині, лиш тітка живе,
Я там вже давно не буваю,
Про Смотрицьку ж спогад не стре все нове:
Думками туди повертаю.
Роки все летять і в єдине злились
Всі дні у життєвому вирі,
Та я сподіваюсь: ще прѝйду колись
На Смотрицьку 44!
Автор публікації
Титул: Небайдужий читач
