Ти не бачиш її, лиш чекаєш чіткий силует
На стіні, на вікні, на дзвіниці, на вістрі висотки.
Ти шукаєш подібну чи схожий знайомий портрет й
Нескінченну дорогу стираєш, як відстань коротку
До очей… До жаданих, до рідних черешень-очей.
А без них, мов потоп! По краплині моря одинокі
Виливаєш у небо молитвами-хмарами чи
Розумієш. Без неї не мілко, без неї – глибо́ко!
Ти не чуєш її. Суголосся кохання звучить
У тобі кожен день, щохвилини, зі стукотом серця.
В унісон ностальгія шепоче, а мрійниця-хіть
Не лоскоче пір’їною, дряпає кішкою. Б’ється!
Так і рвешся до неї, коліна збиваєш або
Крізь тунель-спогадання проходиш в минулих екранах.
Що ж вона покладе на жертовник одвічний?.. Любов?
А вона за тобою крокує, і зцілює рани!
©Юлія Талько
Автор публікації
Коментарі: 0Публікації: 7Реєстрація: 10-08-2020
