Уже на осінь явно повернуло
(хоч ще жаркі доволі дні стоять);
У кронах є вже листя пожовтіле,
вже сонечко лягає ближче спать…
Ще трохи часу – і дощі холодні
підуть…Постукає в моє вікно
гуляка-вітер, мов той птах голодний…
Ніч темна…Дощ…Не спиться…Все одно…
У голові думки снують безцільно…
Сумбур якийсь…Спинилися б на мить!..
Одна:,”Не гірший ти, але…Не вільно…” –
мов дикий дисонанс звучить…
Байдужість…Є ще що за неї гірше?..
Ще невідомість (то її сестра)…
Колючий холод, що було найкраще,
в безжалісні обійми забира…
На світі все б віддав,щоб помінялось;
Щоб зникла оця думка назавжди;
Колишнє щоб здоров’я повернулось;
Не щезли би проблеми…Та тоді
Вирішувать би зміг їх самостійно –
а не чекати:,”Допоможе хтось!”
І був би я у діях своїх вільним…
А це багато…Це, скажу вам, ЩОСЬ…
Бабинець Ю.Ю.

3 коментарі “БАЙДУЖІСТЪ”
Гарно!
Яка ж тільки непроста штука – життя.
Хороша поезія.
” Маніпулятором” мене назвали…
Хіба я допомоги чи́єїсь прошу́?
Хоч, битий хвилями життєвої навали,
невпевнено зовсім я серед них стою́?
Так, шко́да, що усе так скла́лось –
Бог дав, і му́шу хрест оцей нести́…
Від Ньо́го мені слово в дар дісталось!
З ним сподіваюсь “нішу” сво́ю у житті знайти…