Для голосування необхідно авторизуватись

КАРТОПЛЯ

Ой, яке ж це було страхіття – саджати картоплю!
Зранку бабуся витягнула невідомо звідки яскраві зелені штани та принесла мені.

– Ось які гарні! – прицмокувала вона. – Одягайся!

Хіба ж то були штани?! Та я навіть їх і на опудало б не вдягнула! Їй-богу, не вдягнула б.

– Ти ба яка! – бабуся геть не розуміла мене. – Ось тобі ще сорочечка та капелюшок.

От за що це мені? Сорочечка була у розляпаних рожевих трояндах із золотими ґудзиками. А капелюшок… Краще було б на голову покласти просто млинця, а не той капелюшок!

– Бабусю! – заволала я. – Я це не вдягну!

– А що ж таке? – здивувалася старенька. – Наче твій розмір…

Отже вибору в мене майже не було: чи витанцьовувати на городі у джинсах від “Армані”, чи напнути на себе зелене непорозуміння та рожеві троянди. Не говорячи вже про млинець.
Город зустрів нас квіточками, бадьорим кропом та струнким листям цибулі. Місце під картоплю простиралось ледь не під небокрай. Бабуся спокійнісінько почала витягувати з льоху картоплю: відро, два… п,ять… сім…

– Ось так, – вона була задоволена. – Я зараз швиденько лунки зроблю, а ти картоплю вкинеш… І все.

Це лякало. В мене почали тремтіти коліна.

– Давай-давай! – підбадьорювала мене бабуся. – Бери картоплину!

…Увечері бабуся швиденько йшла додому.

– Так, зараз вареничків на вечерю наробимо, – говорила вона, – зі сметанкою… На завтра борщ поставлю.

Я ледь-ледь човгала за нею. Поперек стріляв, суглоби викручувало. Здавалось, втомилися навіть очі.

– Ой, Галю! – біля дому зустрілася подруга. – Чудово виглядаєш! Тільки… Що це в тебе на голові? – зареготала вона.

Отже ж… Завтра усі будуть знати про мій капелюшок. Але мені було вже байдуже, що там у мене за млинець на голові.

Тетяна Жукова

5

Автор публікації

Офлайн 3 місяці

zhukova_tat

12
Коментарі: 0Публікації: 7Реєстрація: 03-08-2020