Для голосування необхідно авторизуватись

ДОНЕЧКА – РОДИНОНЬКА

 

.    .      .                                                                     ДОНЕЧКА – РОДИНОНЬКА

. .Як тільки-но починають квітувати ранні іриси, здається, що то зелені хвилясті річечки протікають вузенькою змійкою через увесь квітковий розмай, виблискуючи темно-зеленими барвами і відбиваючи провесінь ніжну темно-синього неба.
. .І чарівні острівці – кущики кольорових косиць радують душу і серце, нагадують про рідну оселю, мамину хату, батьківський поріг… І кличуть, кличуть знов…
. .КАТРУСЯ разом зі своїм первістком чотирирічним ВАСИЛЬКОМ щосуботи і щонеділі, кожного вихідного дня доїжджали рейсовим автобусом із районного центру до великого мальовничого села, до своєї рідні. Інколи їх привозив до матері і батька власним автомобілем чоловік РОМАН. Бувало, що й батько ІВАН забирав до себе на гостини своїх кровинок.
. .- Мамо, а ми їдемо до бабки ВІРУНЬКИ і діда ВАНЬКИ? – радісно вигукував щасливий ВАСИЛЬКО.
. .- А дід мене покатає на машині! Так, мамо? – не вгамовувався веселий хлопчик.
. .- Так – так, сонечко моє, їдемо – їдемо, – відповідала усміхаючись, КАТРУСЯ.
. .І від самісіньких воріт бігла життєрадісна дитина і падала в дитячі обійми бабці ВІРУНЬЦІ на руки, ніжно пригорталася до теплих і надійних грудей. А міцні чоловічі руки діда ВАНЬКИ кружляли в повітрі із синьооким улюбленим внуком довго – довго. Радісний дитячий сміх лунав так щасливо, що здавалося, на всенький кут чулося…
. .Поки чотирирічний ВАСИЛЬКО мандрував домашнім “зоопарком” разом із дідом ІВАНОМ, бо ж треба було і корову велику побачити, і телятко маленьке погладити, і курям із дитячої ручки їстоньки дати, посипаючи зерно, і трави поросяткам кинути, й із собаками побігати – погратися… – оченята, спостережливі й кмітливі, захоплено розбігалися на подвір’ї – скрізь хотів побувати ВАСИЛЬКО – КАТРУСЯ наводила лад у хаті.
. .Жінка ретельно прибирала у кімнатах, виносила на сонце усі домашні речі, що перезимували, аби вони “подихали свіжим повітрям”, вивітрилися, висохли, адже краснеє літечко щиро дарувало світлі, теплі, погожі дні, акуратно вифарбовувала дерев’яні вікна і двері, обережно і ретельно прополювала з щирою любов’ю викохані квіти.
. .- Гай, сідай уже, відпочинь трохи, – нагодилася мама ВІРУНЬКА. – Ти ж і вдома маєш свої порядки, КАТРУСЯ. Та й дитину маєш глядіти, і на роботу ходити…
. .- Добре, мамо, удвох посидимо, поговоримо, відпочинемо, здоров’я побережемо, – погодилася КАТРУСЯ.
. .- Гарний у нас хлопчик росте. Такий розумний, кмітливий наш ВАСИЛЬКО. Синочок – це добре, бо маєш надію, опору, і …”фамілію”. Дівчинку шукай, дівчинку, – наголошувала ВІРУНЬКА своїй доньці. – Бо ДОНЕЧКА – то РОДИНА, РОДИНОНЬКА в тебе буде, КАТРУСЮ…
. .А згодом народилася чарівна чорнявенька кароока дівчинка – квіточка. Щасливою почувалася молода КАТРУСЯ, бо ж ДОНЕЧКУ – РОДИНОНЬКУ має. І тато РОМАН втішався – радів, що народини пройшли з БОЖОЇ волі, як на замовлення: і дівчинка, і хлопчик є в родині – справжня повноцінна сім’я…
. .Радості материнській не було меж і в бабусі ВІРУНЬКИ, бо з дорогою душею мама бажала КАТРУСІ добра і злагоди в родині, вболівала за долю – доленьку своєї доньки.
. .-То як назвемо квіточку – дівчинку? – одноголосно вигукнули члени всієї родини.
. .- Я би хотіла МАРІЧКОЮ назвати свою донечку, – висловила свою думку КАТРУСЯ. – Мені дуже подобається це українське ім’я. Ріднизною пахне – вчувається…
. .- Та згоден з КАТРУСЕЮ я. Бо синочку нашому я вибирав ім’я, а донечці – мама має вибирати, – така бесіда була у нас, – приєднався до розмови і РОМАН.
. .Якось ВІРУНЬКА спілкувалася по телефону зі своєю найстаршою сестрою ОЛЕЮ, хотіла розділити родинну радість – внучка – кровиночка народилася ж.
. .- Хай БОГ благословляє ваше дитя. Аби росла вам здоровенька дівчинка. А як назвали донечку? – цікавилася тітка ОЛЯ.
. .- Та КАТРУСЯ МАРІЧКОЮ хотіла назвати. Їй подобається це ім’я, – відповіла ВІРУНЬКА своїй старшій сестрі.
. .- Назвіть дівчинку так, як свекруху КАТРУСИНУ. То може бабка буде горнутися до дитини. Бо ж дівчинка! У неї також файне ім’я – НАТАЛІЯ, – порадила тітка ОЛЯ.
. .КАТРУСЯ якось розгубилася трохи. І МАРІЧКА, і НАТАЛКА – імена чудові, світлі, сонячні – МАРІЯ, НАТАЛІЯ… І прийняла остаточне рішення вона, дослухавшись до пропозиції старших людей.
. ….Та не так сталося, як гадалося, як кажуть. Поки НАТАЛОЧКА була маленька, свекруха і в той бік не дивилася. А коли підросла трохи, вже й сама бігала зі своїми улюбленими ляльками до баби та діда, аби поділитися дитячими радощами і “продемонструвати” модні сукні та блузки, яскраві банти і стрічки….
. .КАТРУСЯ вже й змирилася. Якщо не горнеться доросла людина до малої дівчинки – кровиночки, то її ні в чому не переконаєш. Любила – голубила, леліяла – кохала свою НАТАЛОЧКУ КАТРУСЯ всім материнським серцем за всю велику рідню…
. .Ось і чарівний серпень квітує надворі… Неймовірне розмаїття прекрасних квітів, їх неповторність та хвилююча насолода, яку вони дарують людям, завжди зринають у людській пам’яті.
. .Та найбільшу радість для НАТАЛКИ приносять давні флокси із чудодійним ароматом. Бо саме у серпні її ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ. Коли стала дорослою, НАТАЛКА по-справжньому усвідомила, і зізналася собі, що дуже закохана у дивовижні квіти БОЖЕСТВЕННОЇ краси, як і мама КАТРУСЯ.
. .Після закінчення школи НАТАЛКА навчалася в університеті, отримала диплом учителя початкових класів та українознавства. Згодом вийшла заміж, народила двох синочків – козаків.
. .І завжди пам’ятала: у неї чудова мама КАТРУСЯ, яка була їй, НАТАЛОЧЦІ, та братику старшенькому ВАСИЛЬКОВІ і за виховательку, і за вчительку, і за подругу, і за бабку, і найголовніше – найріднішою матусею, яка щоденно і безперестанку молилася, просила у ГОСПОДА БОГА рясних благословінь. НАТАЛКА дякувала щиросердно БОГУ за свою матір і батька, бабку і діда, за гарну роботящу родину, за чудових синочків…
. .КАТЕРИНА ходила по своєму охайному подвір’ї і з неабияким захопленням милувалася великими розлогими кущами Хости. Привабливі рослини із широкими глянцевими листками і білими дзвонико-подібними квітками на високих стеблах – гілочках створювали неповторну садову композицію на подвір’ї.
. .Аж тут коло воріт зупинився легковий автомобіль. Молодий Мухтар дзвінкоголосо гавкав, весело підстрибуючи, радісно махав пухнастм хвостом – стрічав рідних людей. То приїхала НАТАЛКА зі своїми хлопчиками і синовою дівчинкою. Життєрадісні трійко внуків наввипередки бігли КАТЕРИНІ назустріч і міцно – міцно своїми рученятами обіймали…
. .- Добрий день, бабуся!
. .- Ой, так багато гарних квіток у тебе, бабуся!
. .- Так файно у нас на подвір’ї!
. .Діти щебетали, сміялися, кричали, перегукувалися, бігали – щасливе дитинство випромінювалося у дитячих оченятах.
. .Дивилася КАТЕРИНА на своїх кровиночок, обмінювалася поглядом із НАТАЛКОЮ і приязно усміхалася. Зворушена до глибини душі, вона любувалася кмітливими дітками, яких вибавила, викохала, виховала із самісіньких пелюшок, від самого народження…
. .І щасливо сльозилися очі в КАТЕРИНИ: ДОНЕЧКА – РОДИНОНЬКА приїхала… ДІВЧИНКА…

. . . . . . .ТАМАРА РОМАНЮК.

2

Автор публікації

Офлайн 2 роки

Тамара Романюк

963
Коментарі: 28Публікації: 441Реєстрація: 06-02-2020

Вибір видавця (Вересень 2021)

Достижение получено 18.10.2021

Титул: Вибір видавця (Вересень 2021)

Небайдужий читач

Достижение получено 16.02.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій