ДОВГОЖДАННИЙ "ДОБРИЙ ДЕНЬ!" | Літературна премія Видавництва книг "Лілія"

. . ДОВГОЖДАННИЙ “ДОБРИЙ ДЕНЬ!”

. .КАТЕРИНА сиділа у барвистому квітнику перед хатою – світлицею на своєму низенькому стільчику й обережно прополювала кожен кущик, кожну квіточку, кожне стебельце, ретельно й акуратно збираючи бур’янчики у відро.
. .Жінка з приємною цікавістю прислухалася до мелодійного дзвінкоголосся і радісного сміху сусідських дітей – школярів неподалік (була саме пора учнівських канікул). Мимоволі помандрувала своїми добрими спогадами і вона у загадковий світ веселощів та щасливе дитинство, яке так надійно оберігала найрідніша бабка НАТАЛІЯ.
. .Попід самісінький паркан високо підстрибувала і бігала молода білосніжна ЗУЗУЛЯ з чорною мордочкою і гострими чорними вухами. Веселим гавканням стрічала вона всіх перехожих, які йшли неширокою тихою вулицею. А старший чотирнадцятилітній ДРУЖОК поважно ходив стежкою по великому подвір’ї, “перевіряючи свою територію”, зрідка подавав серйозний голос – гавкіт.
. .Раптом біля воріт зупинився автомобіль (здається, марки “Мерседес” вантажний), різко загальмуваши, аж у вухах засвистіло… Двері відчинилися, і з автомобіля вийшла вродлива молода жінка зі світлим волоссям. Гарно вбрана, як кажуть, за останнім зиском моди, вона вимкнула двигун і побігла сусіднім подвір’ям до новозбудованої хати, що напроти через дорогу.
. .Через деякий час молодичка повернулася, видно, щось забула у кабіні автомобіля. Дзенькнули ключі, випала темна сумка. Жінка знайшла зниклі речі і знову побігла до сусідової хати.
. .КАТЕРИНА милувалася своїми жовтогарячими чорнобривцями і насолоджувалася приємним ароматом червоних і малинових троянд, які розцвіли на радість людям у ті погожі і сонячні осінні дні.
. .Та ось вродлива молодиця, нарешті зібралася їхати. Зустрівшись уважним поглядом з нею втретє, КАТЕРИНА очікувала, що вона привітається з літньою жінкою. І не витерпіла…
. .- ДОБРИЙ ДЕНЬ! – голосно сказала вона, ледве ставши на свої хворі ноги, і піднялася з низенького стільчика.
. .Ой, добрий день! Я щось задумалася, – зніяковіла вродлива молодиця. – БОЖЕ, помагай вам!
. .- Невже так важко сказати людині кілька добрих і привітних слів? Чи батьки не навчили своє дитятко “ДОБРИЙ ДЕНЬ!” казати? А в школі вчителі про це говорять своїм учням? Що ж це за молодь пішла, що у світі робиться, – не на жарт розхвилювалася КАТЕРИНА. – Щось треба робити, людоньки…
. .- Вчити треба, якщо ніхто не навчив. Вчити, вчити, вчити, – згадалася КАТЕРИНІ розмова з доброю знайомою ЛЮБОЮ МИКОЛАЇВНОЮ.
. .- Йду якось я зранку на роботу, а біля сільського професійного училища стоїть цілий гурт підлітків. Краєм вуха чулося, що розмови були ні про що, майже у кожного хлопця на шиї чи у вухах “круті навушники”, звідки лине якась дивна музика з гупанням. А про навчальні дисципліни і виробничі професії мови й близько не було. Я пройшла попри галасливих підлітків, – і жодної реакції.
. .Так було впродовж кількох днів.
. .А одного разу я їм голосно сказала:
. .- Хлопці, добрий день! – розповідала ЛЮБА МИКОЛАЇВНА.
. .Протягом трьох ранків я продовжувала “свій експеримент”.
. .Уже пізніше, тільки наближалася до підлітків, вони знімали із себе всю “техніку, і всі в один голос віталися:
. .- ДОБРИЙ ДЕНЬ! ДОБРИЙ ВЕЧІР! ДОБРОГО РАНКУ! – А дехто, навіть голову схиляв. – говорила КАТЕРИНИНА знайома. – Ось така вийшла розповідь від ЛЮБИ МИКОЛАЇВНИ.
. .- То виходить, що треба весь вік когось чогось навчати, – міркувала собі КАТЕРИНА. – Дасть ГОСПОДЬ день – про людяність нагадуватиму защораз, аби почути оте ДОВГОЖДАННЕ “ДОБРИЙ ДЕНЬ!”.