Для голосування необхідно авторизуватись

Роздуми минулого життя

Пішов незвичайний сніг… Так холодно… Іду до парку, де чекає мене він… Іду, ніби на роботу. Бо так треба. Бо я сьогодні можу зробити одну людину щасливою. Тільки тому, що прийду.

Подруга дивиться на мене з подивом. А я не можу їй пояснити, чому я вчинила саме так. Я людина, у якої розвинена жалість. Мені нема прощення, але я вирішила, що роблю правильно в даній ситуації. Він хороший, і він не винен, що закохався. А я винна, що дозволила йому закохатися і вірити мені.

Тепер я не маю права зробити йому боляче. Бо я для нього – життя. Багато жінок живуть з чоловіками, бо жаліють. Жаліють без кохання, а з поваги. Я їх не розуміла, я готова була битися головою об стіни, тільки б довести, що так жити не можна. Не можна мучити себе і його. А тепер сама дивлюся на себе і розумію – я можу стати причиною його болі. А він не заслуговує на неї. Він заслуговує на щастя.

Стою, дивлюся на цей незвичайний сніг і думаю про іншого. Про того, якого кохаю всім серцем. Я думаю про іншого. Це мій гріх. І тому розумію кохання того, хто чекає на мене за декілька метрів від назначеного місця. А як би хотілося, щоб чекав мене той, інший, при погляді якого я завмираю. І я навіть згодна була б на те, що він зі мною із-за поваги, а не із-за кохання. Аби тільки поряд, чути його рідний голос, дотики…

Пішов незвичайний сніг. Пройшло багато років. У мене двоє чарівних донечок, турботливий, розумний чоловік. Ми живемо душа в душу, поважаємо один одного, він часто дарує мені квіти і говорить слова кохання. Я часто готую йому, змореному роботою, його улюблені страви і зустрічаю поцілунком на порозі нашої домівки. Наші діти впевнені, що у них найкращі батьки, ми щасливі.

А той, хто мені снився довгими ночами, дотепер один… Ні діток, ні дому, ні жінки, ні власного будинку. Тільки тимчасові жінки, які з часом гублять до нього інтерес. А гублять тому, що він не здатен до сімейного стану. Він не готовий стати гарним чоловіком, відповідальним батьком, господарем.

Я вдячна Богу за те, що не терплю вічні гуляння, що не страждаю від байдужості, що змогла перебороти в собі ці чисті почуття, якими би знехтували. Я маю те, про що мріють тисячі жінок. І можу впевнено сказати – життя іде, і що не робиться, те до кращого. Я люблю свою сім’ю, я люблю свого чоловіка, дітей – це все, заради чого потрібно жити. І хай той незвичайний сніг буде початком чогось казкового, залишиться в пам’яті тільки позитивними моментами.

Шановні жінки! Кохання – це почуття, яке народжується з душі, але треба бути обачливими. Життя іде, а жити потрібно в злагоді, щасті, радості, цінувати кожну мить, кожну посмішку дитини, кожен комплімент свого рідного чоловіка. Щастя вам і вашим рідним!

4

Автор публікації

Офлайн 1 рік

Ирина Гребенюк

380

Кохання, музика, поезія...

Коментарі: 12Публікації: 78Реєстрація: 02-08-2020

Небайдужий читач

Достижение получено 10.08.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій

Срібне перо

Достижение получено 04.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 50 і більше публікацій

2 коментарі “Роздуми минулого життя”