І знову осінь та ж не така, як досі.
Холодний вечір чи камін у домі?
Дощ за вікном щось розказати хоче,
А телевізор все про КАРАНТИН грохоче.
І ми за масками ховаємо обличчя,
Це так знайомо й по новому досить.
Життя минає, і шукати змісту
у поворотах долі це собі дорожче.
То як же зараз жити оптимісту?
Усе порожнє… Чи на половину повне?
Якби ж то ми знайшли собі міцну опору,
то не блукали б люди в нестабільних буднях.
Ще буде час на мрії і будови,
А виживати треба тут і зараз!
Робити все на відстані і з дому.
А всі рівняють: «Легше, як у Середньовіччі».
Ну так, тоді не було Інтернету.
Не знали всі хто, де, коли і звідки.
Але ж і зараз ти не віриш вістці.
То ж все не правда, то «масонська змова»,
Або невіруючих треба приструнити.
Та ні, то біологічна зброя,
Бо ж це не міг кажан той вірус розпустити.
От і не знаєш, чи ще довго бути,
На паузі в своїх бажаннях.
Чи просто взяти і кудись чкурнути,
Повіятись, які ті листки осінні.
І тут же думка:
«А в який відсоток потраплять люди незамінні?»
Автор публікації
