Для голосування необхідно авторизуватись

РІДНЕ ДИТЯТКО

 

. .             РІДНЕ    ДИТЯТКО

. .Яскраві сонячні промені ласкаво зігрівали велике мальовниче сільське подвір’я, даруючи багатій матінці – Природі усю ГОСПОДНЮ благодать. Оте гарне заквітчане подвір’я потопало у бездонній зелені пишних високих яблунь із молодим тендітним листям на міцних розгалужених гілках та густих темно-зелених кущів фіолетового, лілового, білого бузку. Чарівним різнобар’ям усіх кольорів небесної веселки вабили – надили зір перехожих дивовижні квіти у барвистому квітнику, які приязно виглядали – кликали із-за декоративного паркану, що був пофарбований у смарагдово-зелені і білі відтінки. Повертали до яскравого сонця і до людей свої білосніжні квітки лілії королівської, духмяний аромат яких пахнув на всенький сільський кут.
. .А я, мала семирічна дівчинка, стояла на своєму рідному подвір’ї і допитливо повертала свою русяву голівку до великої нової хати із широкими світлими вікнами до сонця, на дорогу. Спостерігала загадково за дорослими, які мовчки заходили до нашої хати і знову виходили на заквітчане подвір’я, і ніяк не могла збагнути, що ж це робиться – твориться. Мої рідні – і мама, і тато, і бабка, і дід, і тітка, і вуйко, які голубили, бавили кохали мене в моєму милому дитинстві, гладили легенько по малій голівці та й знову метушилися… Що сталося поміж ними, дорогими мені людьми, що так ніжно пестили, леліяли, любили свою маленьку первісточку, свою гарненьку дівчинку, свою улюблену квіточку – не розуміла я, мала допитлива семиліточка.
. .- Ходи, ходи-но, дитино, ходи до хати, – покликала, нарешті, бабка.
. .Зайшла разом зі своєю бабкою я до нашої хати та й застигла на одному місці, а потім і розгубилася: у моїй власній кімнаті, на моєму улюбленому ліжку було маленьке – малюсіньке дитятко. Ніжне біленьке личко з рожевим рум’янцем, як намальоване, сині – сині оченятка нагадували ніжні голубі волошки у житньому полі, на голівці – світле русяве волосся, як тоненькі пшеничні колоски. Червоненькі уста на дитячому обличчі, здавалося, щасливо усміхалися потім уві сні. Маленьке гарне дитятко солодко спало…
. .- Це твій маленький братик, ТАМУСЬКО…
. .- Мій братик? Мій рідний братик? Моє рідне дитятко? – вкотре дивувалася я, мала ще дівчинка, й не могла повірити та збагнути, звідки у нас з’явився маленький гарний хлопчик. Своїм дитячим розумінням усвідомлювала, що у нашій сім’ї є ще одне дитятко, моє рідне дитятко…
. .Скільки разів запитувала свою бабку про маленького хлопчика, та вона відволікала мене від цієї загадкової розмови, або здебільшого відмовчувалася:
. .-Тобі не треба знати, ти ще мала, дитино! Виростеш, сама зрозумієш, – таємниче усміхаючись, відповідала бабка. – Будеш бавити, пестити, голубити рідного братика, і він тебе буде любити…
. .- У нас, у нашій родині, у нашій сім’ї вже двоє діточок є, ТАМАРКА! Ти – моя улюблена донечка, а братик твій – мій улюблений синочок. Я вас обох дуже – дуже люблю. Ви – мої найрідніші кровиночки, дитино, – приголубила мене до своїх материнських грудей моя мама.
. .- Мамо, бабко, мій маленький братик – моє рідне дитятко? – все випитувала у своїх рідних радісно я, така щаслива й окрилена дівчинка, улюблена первісточка великої сільської родини.

. .              Далі буде…

. .                                      ТАМАРА РОМАНЮК.

2

Автор публікації

Офлайн 4 тижні

Тамара Романюк

960
Коментарі: 28Публікації: 441Реєстрація: 06-02-2020

Вибір видавця (Вересень 2021)

Достижение получено 18.10.2021

Титул: Вибір видавця (Вересень 2021)

Небайдужий читач

Достижение получено 16.02.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій