З тобою холодно, то жарко,
То носиш, ніби на руках,
І відганяєш в небі хмарки…
А то дивлюсь – поїхав дах.
Рівняєш все, що на дорозі,
І клявсь: Не буду вже любить!
Візьмеш і душу заморозиш…
Та раптом інший вже за мить.
І знову ніжний, милий, рідний,
Дістати зірку обіцяв.
Як пояснить: такий солідний,
Чому ж ти плакать знов почав?
Як розібратися з тобою,
Забуть, покинуть назавжди?
Чому це стала я рабою?
Від тебе віють холоди.
Сидиш, насупив знову брови,
Ну що скажи тепер не так?
Не дарувала я любові,
Не куштував її ти всмак?
Всміхнулись очі твої сірі,
Погода, бачу, вже друга.
Ось так любили, як уміли…
Оця історія стара.
Така оце любов бува…
—————————
Автор публікації
Титул: Небайдужий читач
Думок на тему “З тобою холодно, то жарко”
прекрасна.прекрасна не стандартна любов. котра зрозуміла лише двом