Для голосування необхідно авторизуватись

“ЦВІТНА” ВЕРЕТКА”

 

. .                       “ЦВІТНА”   ВЕРЕТКА”
. . Як тільки-но літечко – літо краснеє надходить, щедро даруючи чарівній матінці – Природі світлі, сонячні, теплі, погожі дні, гарні українські господині (газдині) починають наводити лад у своїх хатах – світлицях. Особливо метушаться у кімнатах, прибирають – “вигрібають” ретельно у шафах, виносять усі речі, що перезимували. Це і верхній одяг, і вироби з хутра, і головні убори, і давні та ношені речі, ковдри, покривала, подушки, простирадла, рушники, хустини (“шалочки”). І обов’язково килими із шерсті та веретки домотканні.
. . Геть усе має “подихати свіжим повітрям”, вивітритися, висохнути – аж до наступного літа, як дасть БОГ день…
. . Цю добру і корисну звичку у своєї матері перейняла і я. Кожного літа намагаюся встигнути за погожими і сонячними днями, переглядаючи домашні речі (це при доброму здоров’ї).
. . Та з неабияким задоволенням виносила – просушувала
“цвітні”, “кучеряві”, смугасті, чорно-білі, кольорові веретки, що цілими стосами, стояли, лежали, “дивилися” зі скрині, потім із шафи, з дивана – звідусіль, де було зручно зберігати. Коли чіпляла веретки на дріт, перегортаючи і перевертаючи їх, ніби гарну стрічку на квітці, мене охоплювало якесь, близьке, дороге, рідне, невимовне хвилювання. Сльози стискали горло, ледь не до втрати свідомості, стікаючи по моєму жіночому обличчю. Я ніжно розгладжувала натрудженими руками кольорові смужки, любувалася різнобар’ям дивовижних візерунків, придивлялася до різних витончених відтінків і гами – гармонії “цвітів” на веретці…
. . Та й згадалося мені…
. . – ТАМАРКО, дитино, ходи-но, будемо з тобою робити “цвітні” веретки… – кликала мене бабка НАТАЛІЯ.
. . А у хаті (меншій кімнаті) вже стояв верстат посередині, ближче до вікна, “аби було добре видко”, – це казала бабка дідові ЯКОВУ. – “Посунь і прибий верстат (уже налагоджений) до світла, май до людей!”. Мені здавалося, що бабка НАТАЛІЯ, дивлячись у вікно, черпала – збирала якусь невидиму наснагу, горіння у душі, натхнення для творчої праці, як тепер кажуть.
. . Я ж бачила своїми дитячими оченятами майже увесь робочий процес: від початку до кінця моє юне створіння вбирало всім своїм єством щось незвичне, незвідане, і водночас дороге і цінне, навіть ще того не усвідомлюючи.
. . А тут уже надійшли і вуйна ІРИНА, і тітка МАНЯ. Бо ж треба було спочатку натягнути основу (з ниток чи мітків), – казала мені бабка. Коли ж впоралися – радилися – з яких “цвітів” (кольорів) починати смужку, аби було файно, і щоб усе ладіло (підходило) в ряд – після чорної смуги, котра розділяла кожний “цвіт” окремо.
. . – Ну, дитино, сукай-но цівки. Вибирай у такім порядку, як вуйна з тіткою склали, – це вже бабка НАТАЛІЯ запрошувала мене до роботи.
. . У кориті дерев’яному (схожому на корито, в якому місять тісто) повно – повнісінько клубків із шерстяних ниток: червоні, зелені, сині, фіолетові, рожеві, бузкові, голубі – аж очі розбігаються.
. . – Сукай (мотай) на цівку (дерев’яна трубочка на 10-12 см) небагато, тісненько, рівненько, аби цівка влазилась (поміщалась) у човник, – навчала мене бабка.
. . І снував – бігав дерев’яний човник із “цвітною” ниткою у бабчиних руках швидко, вправно, гарно, як жива істота, як муряшка на землі. Ноги внизу верстата по черзі натискали на підніжки, змінюючи місцями основу для іншого ряду “цвітної” нитки, руки притискали – забивали бердом ляди нитку до основи. …Човник снував – снував…
. . Я дивилася захоплено і не встигала своїм поглядом за бабчиними руками.
. . Насукала (накрутила) на цівки багатенько кольорових ниток по тому зразку, який вказала моя бабка, додатково ще й чорні нитки додала, білих трохи, та й знову спостерігала – спостерігала…
. . – Дитино, оту бордову і малинову нитку клади окремо (“отдєльно”), бо вона линяє (змінює колір), – вчила.
. . – Ми з тобою поїдемо на “красільню”, повеземо мітки красити, та й тоді тобі розкажу, – продовжувала жінка.
. . – А що це таке мітки? – питаюся я.
. . – Та це ж ті самі нитки, що ми пряли з тобою – з тіткою МАНЬОЮ і вуйною ІРИНОЮ. Ти ж тримала веретено, бачила куделю з вовною.
. . Бабка навмисно так казала, аби я, тоді дитина – п’ятикласниця, відчувала себе потрібною, зайнятою, працьовитою. І я відчувала себе такою відповідальною бабці НАТАЛІЇ, адже ми “робили таку важну роботу – “цвітні” веретки”, у якій була колись і моя дитяча частинка душі.
. .Коли їхали – мандрували ми з бабкою, вуйною, тіткою на “красільню” на підводі з кіньми, куди нас возив вуйко ІВАН (легковий транспортний засіб ще не всі люди тоді мали можливість придбати). – Бачила я оту “красільню”.
. . Пригадую, стояли і чекали з вуйком у БУЗОВИЦІ край дороги, – а там, далеченько коло довжелезної будівлі на горбі, по всій долині сохли – вигравали у сонячних променях різнобарв’ям своїм кольорові нитки, з яких потім звивали гарні, м’які, ніжні клубки ниток по “всіляких цвітах”.
. …Робили – ткали ми файну смугасту веретку, довжиною від 2 до 15 метрів. Веретку, яка вабила – надила ніжними барвами веселкових кольорів зір перехожих – на паркані, на лавці, на дроті, на долівці, на підлозі. Веретку, яку ткала – робила з добром і світлом на душі моя бабка НАТАЛІЯ, бо вона щасливо усміхалася, як пісня співалася, під стукіт – дзенькіт ткацького верстата. А з нею поруч і я сиділа, втішаючись що я бабчина файна помічниця, як говорила вона. Бо я “допомагала” робити веретку. Веретку на довгу дівочу долю, в злагоді і добрі, в мирі і любові, у здоров’ї і достатку. А найголовніше, – у дієвій, істинній, справжній, людській вірі, надії, любові до ГОСПОДА БОГА.
. . Літ та й літечок уже минуло. “Цвітна” веретка й досі кличе, нагадує, береже такі зворушливі, щасливі, файні спогади. Спогади про ті щасливі, світлі, незабутні миті – миттєвісті життя, коли ми з бабкою НАТАЛІЄЮ робили “ЦВІТНУ” ВЕРЕТКУ”…
. . На щасливу життєву долю…
. .                                              ТАМАРА РОМАНЮК,
. .                                              23 грудня 2017-20 р.
. .
4

Автор публікації

Офлайн 1 годину

Тамара Романюк

707
Коментарі: 26Публікації: 312Реєстрація: 06-02-2020

Золоте перо

Достижение получено 17.06.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 16.02.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій