. .Іду – мандрую по Землі із любов”ю, ніжно
. .І прикрашаю матінку – Природу з Осінню,
. .Та й задивляюсь на хмарини білосніжні,
. .Які пливуть у далині в небесній просині.

. .Як влітку, ласкаво пригріває, світить сонце,
. .Сумує й без тепла, буває, по-осінньому,
. .А вітер листя розвіває, гляне у віконце,
. .В повітрі дихається легко, по-весінньому.

. .А квіти! А квіти, знай собі, цвітуть на радість,
. .І чорнобривці душу довго звеселятимуть,
. .Про матір рідну нагадають, її святість,
. .До хати у село покличуть, розмовлятимуть.

. .Пори осінньої і грайливо-чарівної
. .Скрізь хризантеми пахнуть диво-ароматами,
. .Для пани повелительки осені живої
. .Встеляють пелюстками стежечки багатими.

. .Барвисті айстри знов вибухають веселково –
. .Осінньою палітрою так заквітчалися.
. .Яскраві кольори в дворі – на душі квітково,
. .Червоні сальвії вишукано убралися.

. .Дивують – виграють сонцесяйнії жоржини,
. .Так ваблять величчю, і красою, й неповторністю.
. .Вдихаю я аромат квітковий щохвилини
. .В обіймах осені і вічної духовності.

.  .                                            ТАМАРА РОМАНЮК.