Для голосування необхідно авторизуватись

ЗАСНІЖЕНА КОВЗАНКА

З А С Н І Ж Е Н А   К О В З А Н К А  

     Чарівниця  зимонька – зима  вбралася  у  свої  білосніжні  казкові  шати,  як  справжнісінька  снігова  королева.  Високі  дерева  нагадували  загадкових  велетнів  із  вишуканими  візерунками  на  засніженому  гіллі,  –  як  у  сніговому  зимньому  палаці  з  дивовижними  чарами.  Білий  лапатий  сніг,  здавалося,  щосили  схиляв  додолу  засніжені  зелені  гілки  ялини,  сосни,  кедра…  Матінка – земля  вкрилася  пухнастою  сніговою  ковдрою,  яка  так  ніжно  і  веселково  переливалася – вигравала  блискучими  барвистими  перлинками  у  сонячних  променях  зимової  пори.  Білий – білий  іній  тендітними  пушинками  обгорнув – закутав  усю  живу  Природу,  убравши  її  у  неймовірну  БОЖЕСТВЕННУ  красу…  Справжня  зимонька – зима  вступила  у  свої  повноправні  володіння…

Після  новорічних  канікул  і  святкових  днів  людно  і  гамірно  було  у  сільській  школі.  Щаслива  дітвора  життєрадісно  насолоджувалася  і  втішалася  всіма  дарами  білосніжної  зими.  Діти  весело  каталися  на  санчатах,  дзвінкоголосо  ліпили  смішних  сніговиків  –  і    бабу,  і  діда,  жваво  перекидалися  один  з  одним  сніжками – кулями.  А  старшокласниці,  такі  серйозні  і  зосереджені,  уважно  розглядали  кожну  витончену  і  ніжну  сніжинку,  милувалися  неймовірними  візерунками  і  лініями  снігових  узорів  БОЖЕСТВЕННОГО  творіння…

Та  ось,  нарешті,  шкільний  дзвінок  покликав  учнів  на  уроки  у  класні  кімнати.  Школярі  уважно  слухали  вчительку,  ділилися  цікавими  враженнями  від  проведених  канікул,  обмінювалися  власними  спостереженнями  під  час  захоплюючих  мандрівок  на  дивовижну  Природу…  І  все-таки  чарівна  білосніжна  зима  вабила – надила  зір  школярів  навіть  через  великі  і  широкі  вікна  класу.  Надворі  йшов  і  йшов  лапатий  сніг…

П’ятикласники  сиділи  за  шкільними  партами  і  зосереджено  записували  новий  розклад  уроків  на  друге  півріччя.  Класний  керівник  ЄВГЕНА  ПАВЛІВНА  гарним  учнівським  почерком  писала  на  класній  дошці  назви  навчальних  предметів  і  спостерігала,  як  учні  жваво  перешіптувалися,  позираючи  на  вікна.  Усміхнені  обличчя  випромінювали  неймовірну  дитячу  радість:  так  довго  і  щиро  очікувалася  засніжена  зимова  пора…

Як  тільки-но  почалася  перерва  після  дзвінка,  хлопці  першими  усі  гуртом  весело  і  гамірно  вибігли  у  відчинені  двері,  перестрибуючи  довгий  вузький  коридор,  прямо  на  великі  сходи  надворі.  Здавалося,  що  отих  багатьох  сходинок  перед  школою  і  зовсім  не  було…  Як  вихором,  «пролетіли»  над  ними  спритні  школярі,  –  просто  на  ЗАСНІЖЕНУ  КОВЗАНКУ  –  майже  з  десяток  метрів  від  східців.  А  за  ними  –  інші,  молодші  школярі,  старшокласники…

      КАТРУСЯ  та  її  однокласниці  також  вибігли  на  сходи,  «проїхалися»  ЗАСНІЖЕНОЮ  КОВЗАНКОЮ,  попадали,  весело  і  життєрадісно  насолоджуючись  зимовими  розвагами,  знову  каталися  і  падали…

Та  шкільний  дзвінок  покликав  учнів  на  уроки.

Пройшло  трохи  часу,  потім  ще  з-пів  години,  але  КАТРУСЯ  у  клас  не  поверталася.  Вчителька  захвилювалася,  вона  цікавилася  у  своїх  підопічних,  хто  знає,  де  дівчинка.  Діти  в  один  голос  переконували  класного  керівника  ЄВГЕНІЮ  ПАВЛІВНУ:  «КАТРУСЯ  була  з  нами…».

Білосніжна  зимонька – зима  повноправно  вступила  у  свої  чарівні  володіння.

Засніжені  дерева,  вкриті  пухнастим  снігом  будинки,  білою  ковдрою  застелена  матінка – Земля…  Легко  і  приємно  дихалося  свіжим  прохолодним  повітрям  усьому  живому…  Втішалася – раділа  білосніжній  зимовій  порі  непосидюча  і  кмітлива  дітвора…

ТИМОФІЙ    МИКОЛАЙОВИЧ  вийшов  із  приміщення  школи  під  час  уроків  і  прямував  до  шкільної  крамниці («буфету»),  аби  придбати  зошити  і  ручки  для  школярів  молодших  класів.  Але…

– Що  це  під  снігом?  –  здивувався  учитель.  –  Ой,  хто  це?  –  підійшов    обережно  по  ЗАСНІЖЕНІЙ  КОВЗАНЦІ  до  школярки,  яку  присипало  сніжком.

…То  була  КАТРУСЯ.  Виявилося,  що  дівчинка  впала  разом  із  дівчатками,  які  піднялися  і  побігли  до  класу.  Дорослих  поруч  не  було  –  нікому  було  допомогти.  Вона  так  і  залишилася  лежати  на  ЗАСНІЖЕНІЙ  КОВЗАНЦІ…  І  хтозна,  скільки  так  лежала…

Як  з’ясувалося  згодом,  у  дівчинки  стався  струс  мозку  від  сильного  удару  об  лід,  втрата  свідомості,  зникли  окремі  епізоди  із  пам’яті,  хоч  болю  КАТРУСЯ  не  відчувала.

ТИМОФІЙ  МИКОЛАЙОВИЧ  підняв  дівчинку  із  ЗАСНІЖЕНОЇ  КОВЗАНКИ,  обережно  поніс  до  класного  приміщення,  вчителі  заспокоїли  її,  надали  першу  допомогу,  однокласники  оточили,  намагаючись  їй  поліпшити  настрій.

КАТРУСЯ  відкрила  щоденник  і  почала  переписувати  з  класної  дошки  розклад  уроків  на  наступний  тиждень.  Перегорнувши  сторінку,  продовжувала  писати  те  ж  саме…  Потім  знову…

КАТРУСЮ,  ти  вже  записала  розклад  уроків,  –  нагадала  їй  ЄВГЕНІЯ  ПАВЛІВНА.

– Ні,  я  ще  не  писала  цей  розклад…  –  відповіла  вона.

– Ти  підеш  додому  сама,  чи  тебе  провести? –  продовжувала  вчителька.

– Я  сама  піду  додому,  я  знаю  дорогу.

Але  чи  сама  КАТРУСЯ  йшла,  чи  йшов  за  нею  хтось  слідом,  вона  не  пам’ятала.

Як  її  вдома  зустріла  родина  –  мама,  тато,  бабка  –  також  дівчинка  не  пам’ятала.

Прокинувшись  на  теплій  сільській  печі  після  довготривалого  сну  вдома,  КАТРУСЯ  ніяк  не  могла  збагнути,  як  вона  опинилася  на  печі,  якщо  повинна  була  бути  на  уроках  у  школі.

Батьки,  обіймаючи  і  голублячи  свою  улюблену  донечку,  втішали  і  заспокоювали  її,

запрошували  до  неї  друзів,  розповідали,  як  КАТРУСЯ  весело  і  привітно  зустрічала  білосніжну  зимоньку – зиму…

І  звісно,  хвилювалися,  аби  не  було  ніяких  ускладнень   після  струсу  мозку  у  здоров’ї  дитини,  постійно  цікавилися,  чи  не  болить  її  голівонька,  хоч  вона  ніколи  не  скаржилася…

Пройшли  літечка – літа.  Мала  КАТРУСЯ  вже  стала  дорослою,  вийшла  заміж  за  гарного  парубка,  народила  двійко  діточок…

Та  й  досі  згадує (звісно,  з  розповідей  дорослих)  КАТЕРИНА  про  щасливе  і  життєрадісне  дитинство  із  ЗАСНІЖЕНОЮ  КОВЗАНКОЮ  біля  школи.  Навіть  не  зважаючи  на  головний  біль…

ТАМАРА  РОМАНЮК.

2

Автор публікації

Офлайн 5 години

Тамара Романюк

417
Коментарі: 23Публікації: 195Реєстрація: 06-02-2020

Золоте перо

Достижение получено 17.06.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 16.02.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій

3 коментарі “ЗАСНІЖЕНА КОВЗАНКА”