"КОЖНА КВІТКА ФАЙНА ПО СОБІ…" | Літературна премія Видавництва книг "Лілія"

«К О Ж Н А К В І Т К А Ф А Й Н А П О С О Б І», —

Казала колись бабка НАТАЛІЯ, дбайливо доглядаючи та акуратно підв’язуючи кожен кущик чорнобривців. – «Ці, май високі (купчаки), треба садити попід хату, а низенькі, набиті (махрові) чорнобривці, треба класти поперед них. Так буде файно, та й люди любуватися будуть», – продовжувала бабка НАТАЛІЯ.

А сі файні квіточки – «капрячики» ся називають. Їх добре сіяти у рядочок, аби було видко, де подвір’я, а де город, – повчала літня жінка. І кучерявились круглолиці кущики настурції по зеленій охайній траві, повертаючи

жовтогарячі, оранжеві, білі, світло-коричневі голівки до яскравого сонця. І вимальовувався мимоволі різнобарвний килим на дрібненькому подорожникові, що виблискував вранішньою росою та пахнув незвичним ароматом квітів невимовної краси.

Та й не тільки в чарівний світ квітів посвячувала – припрошувала мене бабка НАТАЛІЯ. Спілкування з нею здавалося правдивою казкою, яка незримо – невидимо втілювала в життя добро і красу.

Жінка була неписьменною, «неграмотною», як вона сама зізнавалася, але її житейської мудрості та ревної побожності вистачило б на кілька поколінь. Бабка моя була своєрідним домашнім психологом, доброю навчителькою, сокровенною порадницею, надійною берегинею висповіданих таємниць, другою рідною матір’ю.

– «Дитино, – говорила бабуся НАТАЛІЯ, – КОЖНА КВІТКА ФАЙНА ПО СОБІ. Так і люди: кожна людина файна і добра по свому. БОГ усім людьом дав талан.

Уже літечок пройшло та й пройшло. Я й досі згадую, якою багатою та неповторною була бабчина бесіда, вимова по-нашому, по-рідному, по-українському, хоч були вони з дідом ЯКОВОМ і «під румунами», і з «руськими». Та не загубилося – не вмерло родюче зерно людяності і ріднизни, народності й обрядів – звичаїв.

Ото було радості у нашій хаті, бо криницю копали на подвір’ї.

Гамірно і дружно копалося, бо клакою колись збиралися, у святу неділю, на БОГА покладалися, з ревної молитви починали, за цілющу воду, багату хату, здоров’я, злагоду і мир просили. А незабаром коло криниці зелений багатий барвінок простелився, блискучими довгенькими листочками виткав незвичне мереживо з «голубовими» квіточками. – «Якщо барвінок зеленіє, – казала бабка НАТАЛІЯ, то – життя є, вода прибуває, жива душа радується, бо воно БОГОМ сотворене».

– Аби знала, як будеш віддаватися та коси чесати на весіллю, віночок з барвінку щоб сплела. На хліб – сіль покласти, мамі й татові вклонитися, на щастя – долю загадати. Барвінок, барвінок, – аби не забула.

Не забула. Бо дожила бабка моя до мого віддавання. І коси мені чесала, і я їй вклонялася, і зелений віночок з барвінку плела.

А яка була наука про взаємостосунки з людьми.

– Старших треба уважати (поважати), і деколи помовчати (наголос на другому складі).

– Старому чоловікові і жінці кухля води подати, а як услабне, губи помочити не лінуйся.

– Як підеш до тещі (свекрухи), що би ти не зварила чи не злагодила, вділи кришку (крихту, шматочок) старій жінці (показуючи на простягнутій долоні краєчок пальців, навчала).

– Людьом «добрий день» треба казати, не дивися, чи ти їх знаєш чи нє (незалежно від того, чи знайомі люди чи незнайомі).

– У життю своїм роби все звагом, ніколи не пилуй (тобто, не роби поспішних висновків, обміркуй).

– Якщо воно вгурне і нелюдяне (вперта чи невихована людина), будь розумна, вступися (не заходь у бесіду).

– Якщо людина робить збитки, вманює, нефайно балакає, то треба йї навчити, що то гріх від БОГА.

– Як будеш вивішувати (чіпляти) вбрання на дроті, чіпляй рушник коло рушника, сорочку коло сорочки, аби люди казали, що ти добра хазяйка.

– Як маєш де жити, то не клади (не будуй) хати, бо то тяжкий труд.

Кохаючись у квітах, бабка НАТАЛІЯ не втомлювалась мені нагадувати:

– Дитино, кожна квітка, як і городина – цибуля, буряк, морква – хоче волі, догляду, хоче, що її любили, нагортали землі, вливали водички, підперізували (підв’язували).

– Не забувай збирати насіння впору, тримати кожне окремо у вузличку: – це айстра, що цвіте цілим букетом, чорнобривці, що мають по кілька цвітів (кольорів), капрячики (настурція), що так файно в’ються по подвір’ю, майори, такі гонорні та пишні, ромашки, ті, що дрібненькі і ніжні. А цвіт ромашки, любисток, м’яту сушити треба, бо вони мають лік (лікувальні властивості) від болячок. Викопуй низеньку аргонію (дрібно цвітні жоржини), розсадюй пахнющі павонії(півонії).

Чого тільки не наслухалася я від бабки! Вона вміла наполягати, переконувати, виховувати непомітно, ненав’язливо, поступово, послідовно. Здавалося, що то просто цікава казка, з якої гармонійно і невимушено потрапляєш у райський куточок. Бо ж бабка НАТАЛІЯ усьому давала лад: на подвір’ї, в саду, на городі, коло худоби. Та найчастіше кохала – леліяла квіти як діти, від ранньої весни до пізньої осені.

Ще й півнорми мала в колгоспі, аби заробити копійчину на трудодні. А скільки радості було у малої внучки, коли ланкова загадувала на завтра сапати буряки. Ото неписана наука виходила і для дорослого і малого!

А як приходив парубок до нас, то справжнісінькі оглядини влаштовувала бабка. Особливо їй до вподоби та душі були «дари» – маленькі пучечки – букетики білих підсніжників чи дзвіночків – «ландишів» (конвалій). – «Диви-но ся, як файно хлопець квіточки зібрав, підперезав, кожну рослинку дбайливо зірвав. А як файно він устрижений, без отих клаптів на шиї! І взуття яке чисте, і штани не вмащені. Калабатину обминає. Порядок знає — А чий ти будеш, хлопче? – випитувала. – Хто твої мама і тато, чи маєш браття – сестри? І що ти собі думаєш, що маєш на гадці, та чо сюди приходиш? – продовжувала. – Та БОГ з вами, діти. Будьте розумні. Любіться на радість!».

Отака вона була, бабка НАТАЛІЯ. Багато повчального, незвичного можна було спостерігати, запозичати, приймати від мудрої жінки. Чимало літечок і зим минуло, давно немає її серед нас. Та вона навчила жити побожно, смиренно, виважено, любо і щиро…

КАЗАЛА МОЯ БАБКА…

ТАМАРА РОМАНЮК.