Для голосування необхідно авторизуватись

“КОЖНА КВІТКА ФАЙНА ПО СОБІ…”

«К О Ж Н А   К В І Т К А   Ф А Й Н А   П О   С О Б І», —

Казала  колись  бабка  НАТАЛІЯ,  дбайливо  доглядаючи  та  акуратно  підв’язуючи  кожен  кущик  чорнобривців. – «Ці,  май  високі (купчаки),  треба  садити  попід  хату,  а  низенькі,  набиті (махрові)  чорнобривці,  треба  класти  поперед  них.  Так  буде  файно,  та  й  люди  любуватися  будуть», – продовжувала  бабка  НАТАЛІЯ.

А  сі  файні квіточки – «капрячики»  ся  називають.  Їх  добре  сіяти  у  рядочок,  аби  було  видко,  де  подвір’я,  а  де  город, – повчала  літня  жінка.  І  кучерявились  круглолиці  кущики  настурції  по  зеленій  охайній  траві,  повертаючи

жовтогарячі,  оранжеві,  білі,  світло-коричневі  голівки  до  яскравого  сонця.  І  вимальовувався  мимоволі  різнобарвний  килим  на  дрібненькому  подорожникові,  що  виблискував  вранішньою  росою  та  пахнув  незвичним  ароматом  квітів  невимовної  краси.

Та  й  не  тільки  в  чарівний  світ  квітів  посвячувала – припрошувала  мене  бабка  НАТАЛІЯ. Спілкування  з  нею  здавалося  правдивою  казкою,  яка  незримо – невидимо  втілювала  в  життя  добро  і  красу.

Жінка  була  неписьменною,  «неграмотною»,  як  вона  сама     зізнавалася,  але  її  житейської  мудрості  та  ревної  побожності    вистачило  б  на  кілька  поколінь.  Бабка  моя  була  своєрідним  домашнім  психологом,  доброю  навчителькою,  сокровенною  порадницею,  надійною  берегинею  висповіданих  таємниць,  другою  рідною  матір’ю.

– «Дитино, – говорила  бабуся  НАТАЛІЯ, – КОЖНА  КВІТКА  ФАЙНА  ПО  СОБІ.  Так  і  люди:  кожна  людина  файна  і  добра  по  свому.  БОГ  усім людьом  дав талан.

Уже  літечок  пройшло  та  й  пройшло.  Я  й  досі  згадую,  якою  багатою  та  неповторною  була  бабчина  бесіда,  вимова  по-нашому,  по-рідному,  по-українському,  хоч  були  вони  з  дідом  ЯКОВОМ  і  «під  румунами»,  і  з  «руськими».  Та  не загубилося –   не  вмерло  родюче  зерно  людяності  і  ріднизни,  народності  й  обрядів – звичаїв.

Ото  було  радості  у  нашій  хаті,  бо  криницю копали  на  подвір’ї.

Гамірно  і  дружно  копалося,  бо  клакою  колись  збиралися,  у  святу  неділю,  на  БОГА  покладалися,  з  ревної  молитви  починали,  за  цілющу  воду,  багату  хату,  здоров’я,  злагоду  і  мир  просили.  А  незабаром  коло  криниці  зелений  багатий  барвінок  простелився,  блискучими  довгенькими  листочками  виткав  незвичне  мереживо  з  «голубовими»  квіточками. – «Якщо  барвінок  зеленіє, – казала  бабка  НАТАЛІЯ,  то – життя  є,  вода  прибуває,  жива  душа  радується,  бо  воно  БОГОМ  сотворене».

– Аби  знала,  як  будеш  віддаватися  та  коси  чесати  на  весіллю,  віночок  з  барвінку  щоб  сплела.  На  хліб – сіль  покласти,  мамі  й  татові  вклонитися,  на  щастя – долю  загадати.  Барвінок,  барвінок, – аби  не  забула.

Не  забула.  Бо  дожила  бабка  моя  до  мого  віддавання.  І  коси  мені  чесала,  і  я  їй  вклонялася,  і  зелений  віночок  з  барвінку  плела.

А  яка  була  наука  про  взаємостосунки  з  людьми.

– Старших  треба  уважати (поважати),  і  деколи  помовчати (наголос  на  другому  складі).

– Старому  чоловікові  і  жінці  кухля  води  подати,  а  як  услабне,  губи  помочити  не  лінуйся.

– Як  підеш  до  тещі (свекрухи),  що  би  ти  не  зварила  чи  не  злагодила,  вділи  кришку (крихту,  шматочок)  старій  жінці (показуючи  на  простягнутій  долоні  краєчок  пальців,  навчала).

– Людьом  «добрий  день»  треба  казати,  не  дивися,  чи  ти  їх  знаєш  чи  нє (незалежно  від  того,  чи  знайомі  люди  чи  незнайомі).

– У  життю  своїм  роби  все  звагом,  ніколи  не  пилуй (тобто,  не  роби  поспішних  висновків,  обміркуй).

– Якщо  воно  вгурне  і  нелюдяне (вперта  чи  невихована  людина),  будь  розумна,  вступися (не  заходь  у  бесіду).

– Якщо  людина  робить  збитки,  вманює,  нефайно  балакає,  то  треба  йї  навчити,  що  то  гріх   від  БОГА.

– Як  будеш  вивішувати (чіпляти)  вбрання  на  дроті,  чіпляй  рушник  коло  рушника,  сорочку  коло  сорочки,  аби  люди  казали,  що  ти  добра  хазяйка.

– Як  маєш  де  жити,  то  не  клади (не  будуй) хати,  бо  то  тяжкий  труд.

Кохаючись  у  квітах,   бабка  НАТАЛІЯ  не  втомлювалась  мені  нагадувати:

– Дитино,  кожна  квітка,  як  і  городина – цибуля,  буряк,  морква –  хоче  волі,  догляду,  хоче,  що  її  любили,  нагортали  землі,  вливали  водички,  підперізували (підв’язували).

– Не  забувай  збирати  насіння  впору,   тримати  кожне  окремо  у  вузличку:  –  це айстра,  що  цвіте  цілим  букетом,  чорнобривці,  що  мають  по  кілька  цвітів (кольорів),  капрячики (настурція),  що  так  файно  в’ються  по  подвір’ю,  майори,  такі  гонорні  та  пишні,   ромашки,  ті,  що  дрібненькі  і  ніжні.  А  цвіт  ромашки,  любисток,  м’яту  сушити  треба,  бо  вони  мають  лік (лікувальні  властивості)  від  болячок.  Викопуй  низеньку  аргонію (дрібно цвітні  жоржини),  розсадюй  пахнющі  павонії(півонії).

Чого  тільки  не  наслухалася  я  від  бабки!  Вона  вміла  наполягати, переконувати,  виховувати  непомітно,  ненав’язливо,  поступово,  послідовно.  Здавалося,    що  то  просто  цікава  казка,  з  якої  гармонійно  і  невимушено  потрапляєш  у  райський  куточок.  Бо  ж  бабка  НАТАЛІЯ  усьому  давала   лад:  на  подвір’ї,  в  саду,  на  городі,  коло  худоби.  Та  найчастіше  кохала – леліяла  квіти  як  діти,  від  ранньої  весни  до  пізньої  осені.

Ще  й  півнорми  мала  в  колгоспі,  аби  заробити  копійчину  на  трудодні.  А  скільки  радості  було  у  малої  внучки,  коли  ланкова  загадувала  на  завтра  сапати  буряки.  Ото  неписана  наука  виходила  і  для  дорослого  і  малого!

А  як  приходив  парубок  до  нас,  то  справжнісінькі  оглядини  влаштовувала  бабка.  Особливо  їй  до  вподоби  та  душі  були  «дари» – маленькі  пучечки – букетики  білих  підсніжників  чи  дзвіночків – «ландишів» (конвалій). – «Диви-но ся,  як  файно  хлопець  квіточки  зібрав,  підперезав,  кожну  рослинку  дбайливо  зірвав.  А  як  файно  він  устрижений,  без  отих  клаптів  на  шиї!  І  взуття  яке  чисте,  і  штани  не  вмащені.  Калабатину  обминає.  Порядок  знає —  А  чий  ти  будеш,  хлопче? – випитувала. –  Хто  твої  мама  і  тато,  чи  маєш  браття – сестри?  І  що  ти  собі  думаєш,  що  маєш  на  гадці,  та  чо  сюди  приходиш? – продовжувала. – Та  БОГ  з  вами,  діти.  Будьте  розумні.  Любіться  на  радість!».

Отака  вона  була,  бабка  НАТАЛІЯ.  Багато  повчального,  незвичного  можна  було  спостерігати,  запозичати,  приймати  від  мудрої  жінки.  Чимало  літечок  і  зим  минуло,  давно  немає  її  серед  нас.  Та  вона  навчила  жити  побожно,  смиренно,  виважено,  любо  і  щиро…

      КАЗАЛА  МОЯ  БАБКА… 

ТАМАРА  РОМАНЮК.

3

Автор публікації

Офлайн 11 години

Тамара Романюк

41
Коментарі: 17Публікації: 27Реєстрація: 06-02-2020

Бронзове перо

Достижение получено 18.02.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 16.02.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій