Для голосування необхідно авторизуватись

Подруга дитинства

Напевно, в кожного з нас є така людина, без якої не уявляєш свого дитинства. Таких людей називають друзями або подругами дитинства…

Тебе знаю все життя. Адже наші родини жили по сусідству. Назвали нас батьки однаково – Оленами. Крім імені в нас так багато було схожого: однакові сукні, схожі за кольором та фасоном зимові шапки, курточки, чобітки. В дитинстві виглядали як дві сестри. На стільки схожий одяг нам купували мами.

Ти старша за мене майже на рік. Можливо саме тому в дитинстві ти була головнішою, лідером, тою, яка здатна повести вперед. У твоєму характері було щось таке, на що хотілось рівнятись. Мені цікаво завжди було з тобою. Можливо саме тому я пішла в школу в той самий рік, коли пішла ти. Досі пам’ятаю, як мої тато та мама метушливо збирають документи до школи, проходжу медкомісію. А все тому, що «Я хочу вчитись разом з Лєною!». Моє бажання в цьому було непохитним. В дитинстві не уявляла як я можу вчитись в класі не з тобою, як я можу гратись не з тобою…

Твоя дитяча фантазія, вигадливість були неперевершеними. Ти придумувала ігри, які були для нас обох цікавими. Пам’ятаю, як грались в ляльки, зроблені з качанів кукурудзи, як заплітали коси цим лялькам. А пам’ятаєш, як зробили ляльки з власних дитячих повзунків та чоловічків? Запихали в середину якесь ганчір’я і з цього виходили ляльки розміром з немовля. Пам’ятаєш, як одягали їх у власні спіднички та кофтинки? Це все придумала ти.

Так, в нашому дитинстві не вистачало фабричних іграшок. Їх було досить мало. І не в кожної дівчинки була така омріяна лялька Барбі. Тобі й твоїй сестрі хтось подарував такі ляльки, а в мене їх не було. Я досі пам’ятаю, як ти дала мені додому погратись своєю Барбі. І я мала можливість цілі вихідні шити одяг для твоєї ляльки. Ти була зовсім не жадібною.

А наші ігри… В них завжди ти була на першому місці. В цьому вся була ти. Якщо грались в школу, то ти була вчителем, а я ученицею. Якщо гра була в офіс, то роль директора фірми належала тобі, а я виконувала роль секретарки, яку керівник весь час завалює роботою. Постійні підписи в «документах», кава, зустрічі – все лежало на плечах твоєї секретарки. Спроба помінятись ролями ні до чого не приводила. І я, будучи твоїм уже директором, все одно не мала змоги відпочити, адже секретар все носила і носила «документи» на підпис. А наші ігри в принцес… Неодмінно ми в грі влаштовували бал і зустрічали своїх принців…А пам’ятаєш як після перегляду серіалу «Всі жінки відьми», ми уявляли себе чарівницями. Завішували вікно в кімнаті ковдрою, для чогось на двері вішали ножиці і запалювали свічку. Це зараз з посмішкою згадую ту гру, а тоді було досить моторошно заходити до кімнати.

Час від часу згадую деякі моменти з нашого дитинства. Можливо ти теж пам’ятаєш, як ми грались біля мого дому і раптом побачили вовка. Ми стояли, обнявшись, та плакали і кричали «Вовк!Вовк!», доки його не зловив мій тато. А тим вовком виявився мій пес Валет…

Пам’ятаю, як зустрічали Новий рік у вас вдома. Адже, на відміну від моєї родини, у вас був кольоровий телевізор. А наступного ранку ми з братом приходили до вас і цілий день усі разом дивились «Сам удома», «Пригоди Гулівера», «12 місяців». А потім всі зимові канікули ми робили гірку, заливаючи її водою, і катались на ній доти, доки пізно ввечері мами звали нас додому. І ми, такі розчервонілі, з мокрими ногами та рукавицями поспішали на «Вечірню казку»…

Лєна, а пам’ятаєш наші перші зароблені гроші? Нас було шестеро: ти зі своєю старшою сестрою, я з братом, ваш, нині уже покійний двоюрідний брат з сестрою…Цією невеличкою купкою дітлахів ми хотіли заробити трохи коштів на солодощі… Ми рвали квіти липи й здавали комусь з односельців. Або збирали по всіх усюдах пляшки, мили їх дуже ретельно в холодній воді. Ці пляшки приймали в магазині. Кожна пляшка оцінювалась по-своєму. Здається, найбільш цінними були пляшки з-під пива. Але, можливо, в цьому я помиляюсь. З того часу пройшло так багато часу… За вторговані кошти ми купляли кожному по морозиву. Смак того морозива – неймовірний! Сьогоднішнє морозиво, навіть найдорожче, не таке! Бо то було морозиво нашого дитинства, зароблене нами, дітьми!

Напевно, не забуду ніколи, як весною був один день, коли нас залишали вдома. Це день мені так подобався. Зранку орали городи біля наших будинків. І ми допомагали батькам саджати досить великі грядки цибулі, сіяли чимало моркви та буряків. Адже восени наші мами везли той урожай продавати в Білорусь, щоб таким чином нашкребти трохи грошей на шкільний одяг та канцтовари…

Ти була своя серед всіх. Інколи здавалось, що тебе неможливо образити. Лише пам’ятаю один раз як ми з твоєю сестрою шукали тебе, а ти заховалась в кущах бузку. Напевно, хтось з нас тебе тоді сильно образив. Бо в інших випадках ти сама заступалась за слабших. І, здається, з тобою дружили всі діти нашого осередку. Ти могла вибачитись за інших і намагалась пояснити причину чужих вчинків. Пам’ятаю, як ти вибачалась за інших переді мною, хоча вини в тому твоєї не було…

Якось непомітно і швидко промайнуло наше дитинство. Після закінчення школи кожна з нас вибрала власний шлях. Ми стали дорослими. У тебе і у мене свої життя, свої друзі… Бачимось з тобою досить рідко. Адже не завжди наші поїздки на малу батьківщину співпадають у часі…

На своєму життєвому шляху так багато було і є людей, які зіграли важливу роль для мене. Серед всіх цих особистостей, ти, моя подруго, займаєш почесне місце. Адже моє дитинство було таким яскравим і різнобарвним в тому числі завдяки тому, що там була ти…

Мила моя Лєна, я щиро хочу, щоб в твоєму житті всі твої мрії мали можливість здійснитися! Ти заслуговуєш цього!

1

Автор публікації

Офлайн 3 тижні

Olena Kostyrko

39
Коментарі: 2Публікації: 17Реєстрація: 02-08-2020

Бронзове перо

Достижение получено 28.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій