Для голосування необхідно авторизуватись

Валіза

Валіза

Через кілька годин відправляється потяг до мого рідного міста. Не була там занадто довго. Ця поїздка, впевнена, принесе багато нових вражень…

Ретельно готую валізу. Підбираю, як мені здається, найпотрібніші речі. Акуратно складаю кілька суконь, кладу до валізи босоніжки. Не забуваю про зручний повсякденний одяг. Улюблені джинси, легка футболка та теплий светр займають своє місце в основному відділі дорожнього чемодана.

На всяк випадок, з надією на дощ, кладу парасольку. Ось уже два місяці літа в моєму рідному місті не випало й краплинки дощу. Можливо, мій приїзд надихне природу подарувати землі цілющі капельки, на які вона так чекає. Городина втомилась від виснажливої спеки. Синоптики обіцяють на ці вихідні опади. Сподіваюсь, цього разу вони не помилились.

До бокової кишені кладу кілька фотознімків. Ось я, ще маленька, з мамою, татом та братом. А на цьому знімку я разом зі шкільними друзями та вчителями. На цьому фото зображений кращий момент мого студентства: гуртожиток та люди, з якими ділили спільну кухню, душову кабіну, конспекти та шалені вечірки. А на цьому фотознімку весілля моєї найкращої подруги. А це – наше власне весілля. А тут – наша весільна подорож. Кілька знімків, мабуть, найдорожчих, з нашою дитиною: виписка з пологового будинку, її перші кроки, перший Новий рік, перше свято в дитячому садочку.

Не забуваю покласти до валізи книги, які мене надихають та навчають кожного разу, коли я їх перечитую.

Почесне місце у валізі займають невеличкі ікони Божої Матері та Ісуса Христа. розміром вони з маленький записник. Вагу ікони мають незначну. Тому завжди беру їх з собою в дорогу.

Для чогось кладу кілька невеликих гладеньких каменів. Можливо треба їх відразу викласти зі своєї дорожньої сумки. Але чомусь залишаю. Про всяк випадок. Можливо, викину їх трохи згодом. А може, зовсім забуду про них. І в дорозі ці камені будуть лише мені заважати, робити непосильну мою ношу. Хоч би не забути про них, щоб вчасно вийняти. А то ніякої радості від поїздки з валізою, набитою каменями, не буде.

Беру з собою альбом та кольорові олівці. В дорозі можна намалювати дивовижні краєвиди або портрети супутників.

Коли до валізи покладені останні речі, рішуче закриваю валізу. Беру її до рук. Не легка валіза, але здається взяла лише те, що знадобиться мені найближчим часом. На всяк випадок оглядаю кімнату: бува чого не забула, і впевненими кроками направляюсь до виходу. Там вже мене чекає автомобіль, який відвезе до вокзалу, а звідти потягом доберусь до рідного краю.

Кожен з нас завжди кудись їде, іде, біжить. І подорож та називається життям. Валіза – то наша душа. Речі, які складаємо до нашої валізи – це те, чим ми наповнюємо свою душу. Одяг та взуття – то як думки. А вони бувають різні: особливі, несхожі, ніби святкові (як гарні сукенки) і буденні про квартплату, вакцини, покупки і т.д. (як повсякденний одяг).

І дуже важливо, щоб в нашому серці завжди було місце надії (парасолька), вірі (ікони) та знанням (книги). Щоб завжди знаходили час на спогади (фотографії) та враження (альбом з кольоровими олівцями). А ще розуміли, що зайвий тягар в нашій душі (камені) треба вчасно викидати: прощати образи, розривати болючі відносити, реалізовувати свої мрії та бажання. Завжди слідкувати, щоб той тягар не заповнив всю душу, лишивши місця важливішим речам…

Варто час від часу перебирати свою валізу і залишати в ній справді потрібні речі, які можуть нас робити щасливішими.

 

2

Автор публікації

Офлайн 3 роки

Olena Kostyrko

63
Коментарі: 2Публікації: 20Реєстрація: 02-08-2020

Бронзове перо

Достижение получено 28.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій