Цуценятко,яке не хотiло дорослiшати | Літературна премія Видавництва книг "Лілія"

Одного разу Бобик запитав у своєї мами: -Матусю,чому усі:і люди,і тварини,навіть дерева старіють? Мама відповіла своєму допитливому синочку: -Тому, що так заведено матінкою-природою ще дуже-дуже давно… Бобик задумливо подивився на маму. -Але я не хочу старіти,я не хочу навіть дорослішати.Бути дорослим-значить стати вічно комусь чимось зобов’язаним,ти вічно мусиш кудись бігти,їхати,поспішати…А бути малим-добре. -Синку,ти вже дорослий,адже вже починаєш думати над такими серйозними питаннями. Бути дорослим-не значить змінюватись зовні…Бути дорослим-значить мислити по-іншому,серйозніше,мудріше.Внести в своє життя і життя інших якихось фарб,яких саме-чорних чи світлих залежить від самої людини…А проблеми,що завжди з нами ми створюємо самі,ускладнюючи життя собі і близьким. Мати подивилась на сина і ніжно лизнула за вушко.Коли вона була маленька,то теж не хотіла дорослішати,адже бути дитиною набагато краще.Діти бачать більше ніж дорослі… -То що ж робити?Я не збираюсь миритись з матінкою-природою!-Бобик тихо загарчав на уявну матінку-природу. -Нічого,мій хороший,змиритись і просто плисти по за течією…Нехай ріка життя несе тебе в майбутнє.Потрібно пам’ятати,що навіть після самої страшної грозової ночі надходить новий сонячний день. Життя-це найважче,що ми можемо собі уявити,але не нам вирішувати:жити чи не жити.Бог дає життя і його забирає.Нам залишається лише оберігати тих,хто нам дорогий і молитися за них.Жити і радіти життю,небу,деревам,сонцю і навіть дощу.А дорослішання-це лише важкий етап нашого життя через який повинна пройти кожна людина.