Для голосування необхідно авторизуватись

Драбинка в небо

Драбинка в небо. Невеличка історія з дитинства…

Це невеличка історія про 8-річну дівчинку-мрійницю та одну з її пригод. Соня жила у невеличкому селі Лісовому.Її хатина стояла у великому розкішному садку,де восени пахло пожовклим листям і яблучками,а навесні молодими бруньками,за городом протікала річка Бистровода.Соня любила гуляти по берегам річки,любила слухати спів пташок на вербах,які хилили свої коси до самої води і дивитись на сонячні промінчики,які вигравали на поверхні води.У дівчинки була велика родина:мама і тато,бабуся з дідусем і братик Славко.Усі дивувались із дівчинки,адже її уява не мала меж.Одного разу вона задивилась у небо,а потім коли усі посідали за обідній стіл промовила так урочисто і гордо: -Я хочу дістатись до неба,хочу торкнутись рукою до хмаринок. Усі здивовано подивились на мрійницю.Хоча сімейство вже звикло до сюрпризів від Соні,але до такого вона додумалась вперше. -Доцю,до неба дістати не можна.Хмаринки-це всього лише водяна пара,вони як повітря…-мама лагідно погладила донечку по світлих кучериках. -Але…але ж…вони такі гарні.Кожна хмарка щось мені нагадує.-відповіла Соня і її очі наповнились слізками.-А я знаю як можна це зробити!-просвітліли враз очі дівчинки. -Як?-з посмішкою запитала бабуся. -Я піднімусь драбинкою в небо!-заплескала в долоньки дівчинка. Усі посміхнулись,не звертаючи увагу на серйозні наміри маленької мрійниці.Адже це було вже не вперше.Якось у тітки вона побачила гарну тюль і почала всіх просити,щоб їй пошили мантію-невидимку.Або одного разу вона взула свого кота в дідові чоботи…ну майже взула…Мабуть,ви уявляете,що було з котом.коли дівчинка намагалась втягнути його закороткі лапи в кирзові чоботи…і всім хвасталась,що у неї вдома живе справжній кіт у чоботях. Але Соня,як і усі діти жила у своєму світі,вона бачила все інакще,вірила у казки,мріяла…Діти бачать більше ніж дорослі.Дорослі заклопотані своїми буденними справами і не бачать нічого окрім цього. Отже,Соня побігла до сарайчика,де саме обідала корова Манька.Манька повільно пережовувала принесене дідом сіно,вона лише глянула на маленьку непосиду сонним поглядом і ухопила новий жмуток. Біля сараю стояла драбина,висока та надійна.Її зробив тато на замовлення мами.Адже як діставати з даху сіно?…Високо ж…. Соня поглянула на неї і подумала “Охі ж високо”,але мрія того варта.Вона почала підніматись все вище і вище,вище…поки не піднялась до самого даху.Вітер лоскотав дівчинці обличчя.Було так радісно і страшно одночасно.Вона так високо.Але все ж небо ще так далеко…Раптом Соня глянула вниз і їй стало дуже страшно,вона почала плакати….Так високо вона ще не підіймалась….На її плач прибіг тато і зняв її з драбини. -Соню,навіщо ти туди полізла…там же високо.-обіймала мама доню. -Але я майже дістала до неба.Я хотіла понад усе здійснити свою мрію.-Соня уже не плакала.Вона була горда,що насмілилась здйснити задумане хоча й наполовину.-Мам,а я знаю,як я дістанусь неба.-її блакитні оченята загорілись жагою до пригод. -Ох…і що ж ти вигадала?-щиро посміхнулась мама. -Я стану льотчиком!-знову заплескала в долоньки Соня.-Або ж космонавтом! -Ти моя вигадниця…-мама поцілувала в донечку і згадала,як сама мріяла дістатись до хмар,але льотчиком а й космонавтом не стала.-Виростеш і передумаєш,це лише твої дитячі вигадки… -Ні,не передумаю… …Минали роки.Соня виросла.Ні космонавтом,ні льотчиком вона так і не стала,але все ж політала на літаку.Вона залишилась мрійницею.І щоразу коли дивиться на небо згадує ту “драбинку в небо” і те,як її тоді злякану,але веселу і горду рятував тато
2

Автор публікації

Офлайн 2 роки

Fierrysky

55

Любовь-вот что должно править миром.Ибо она есть свет,добро,воплощение души и неба.

Коментарі: 0Публікації: 23Реєстрація: 25-04-2020

Бронзове перо

Достижение получено 26.04.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій

Думок на тему “Драбинка в небо”