Дивлюсь на себе в дзеркало, ти ба?!
Все , наче, й те, та щось таки змінилось.
Бо ж ззовні та я, що й колись була,
Лише із погляду наївність десь поділась…
Вже не сміється ув очах вона,
Не скаче «зайчиками» відблиском в люстерку,
Нема її. Сховалась, чи втекла,
Без «допобачень» і без феєрверку.
В душі не ті вже цінності. Не ті…
Частіше придивляюся до друзів,
Все більше цінЮ речі я прості,
Бо що було, то також не байдуже.
Дивлюсь у дзеркало і бачу всю себе,
І серце, й душу з шрамами. Доволі…
Та за минулим зовсім не шкода,
Все, що було – то ж подарунки долі.
То все моє: драбинка вгору й вниз,
То мій багаж в життєвій каруселі,
То все моє кіно, то не каприз,
Написане в яскравих акварелях.
То все моє…То все колись було,
І я до долі запитань не маю.
Щаслива в світі з того, що живу,
Що мама я і просто, що кохаю…
© Оксана Граб”юк ” Моє дзеркало”
Автор публікації
Думок на тему “Моє дзеркало”
Гарно написано