Закралась в душу порожнеча, заполонила всі думки
Пустим зробила моє серце, твердим і хворим на віки.
Немовби осінь в хороводі на скроні сипле перший сніг
Злетіла б в гору – та не можу! І припинить не можу біг.
Так темно й моторошно поряд, і навкруги нема доріг
Кусає холод щирий погляд, туман під ноги босі ліг.
Куди я бігла? Я не знаю… За чим біжу? Не знаю теж…
Лише сама собі створила я клітку із колючих меж.
Я вже не вірю у свободу, то лиш міраж, то тільки звук
Не вірю, що прийде прощення від негараздів і від мук.
Упали з спини мої крила, як білим сумом по землі
Так сталось – того не хотіла, розтанули у сірій млі.
Немає в світі справжніх друзів, любові, щастя теж нема
Плекає кожен вир ілюзій, чекає все-одно зима…
Колись приходить одкровення – замерзло все і щезло все
Нема краси, нема натхнення, лиш так… тебе потік несе.
А на руках – міцні кайдани, боязні, кривди і брехні
Вросли в кістки, вросли у мозок і вже не скинуть їх мені.
Згаса вогонь, темніють ночі, можливо десь у глибині
Живе лише примарна мрія, що все було лише у сні.
Автор публікації
