Наш приземлений розум ніяк зрозуміти не хоче
чорноти нескінченність – це грізне мовчання над нами.
Але знову і знову воно нас хвилює і манить,
ніби ми не тутешні, а з тої далекої ночі.
Ні кінця, ні початку – несхибна розміреність часу.
Лиш політ у нікуди й нізвідки без коми і крапки.
Та розлякують коні миттєвості загнаним храпом
на Чумацькім Шляху сріблом напорошивши зірчасто.
Там вчорашні секунди – уламки хвилин, як непотріб,
антисонце – гігантська діра пережовує їх у минуле,
щоб у новім житті немовляти душа не відчула
і з нуля починала це пекло життя, уже вкотре.
Не прокліпнувши ми стоїмо перед чорним квадратом –
перед надгеніальністю дивних глибин макросвіту.
Розриваються шви від напруги у пам’яті – звідки
це пізнаваності відчуття, передбачення втрати?
Автор публікації
Коментарі: 16Публікації: 34Реєстрація: 13-08-2018
Достижение получено 16.08.2018
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій
