«На світанні, коли небосхил засяяв,
На світанні, коли загомоніли птахи…»
(«Пісня про Гільгамеша»)
Троянди співають псалом
Морю, яке народжується
У завитках мушлі (шум),
Троянди днів тиші – часу,
Коли місто нагадує скрипку.
Вавилон ще не збудовано навіть,
Ніхто не приносить офіру Іштар,
Ріку ще називають просто Солодкою,
Ще думки наче зерна ячменю
Не падали в зорану землю історії,
А вже повітря збирають міхами,
Ловлять вітер зухвалий (марно),
Ненаписані книги проступають з глини,
А хтось вже знає що там буде написано
Для нього – кому цікаво читанням
Заповнити вічність.
У розломі між двома одкровеннями
Гостинні солом’яні хижі
Нагадують зикурат Нанну –
Сходинки в Небо, назустріч Місяцю,
Сходи, які бачать у снах,
Коли сплять на землі овечій,
Сходи в прочинене Небо –
Туди, де танцюють маски,
Які одягає темрява
На обличчя своє незворушне.
Так співав очерет:
Тут дізнаються сенс
Слова гіркого «повернення»
І посолять окраєць
Після.
Автор публікації
Яскравий коментатор
Достижение получено 02.01.2024Титул: Яскравий коментатор