Тінь звуків на траві | Літературна премія Видавництва книг "Лілія"

«Із сусіднього дому

Долинають дивні звуки…»

(Такамура Котаро)

Абелю Янзсону Тасману – далекозору і вітрокроку, капітану і командору. Щиро.

Вузькими вуличками пошуків Істини

Блукає трамвай прозорості минулого.

Обличчя відкриті туману: вже ніч,

Так темно, що вогні стеаринових свічок

Та гасових лямп безбожника Джузеппе

Нагадують світло галактик – рожеве,

Наче то не круговерті зірок, а блимала

Амстердаму – міста моряків і вітрильників

Торговця прянощами Антоні ван Дімена –

Знавця капелюхів, шукача Невідомого.

Збираю каміння блискучі

На березі ріки Вічності:

А вже осінь світу людей,

А вже падолист кольорових снів

Мрійників задивлених в Небо.

Вітер над очеретом нещасть –

Годую коней з руки – коней планет

Зерном, що розсипала Гера*.

Я знав двох Джузеппе** –

Обидва романтики і втікачі

Від буденності. Від «реальності»,

Яку вигадав Кронос***.

Все крокую назустріч холоду,

А в мріях цвітуть орхідеї,

Де і коли, на якій понурій рівнині

Назбираю в крисаню жуків-світляків

Щоб побачити стежку у тьмі –

Хоч трохи.

Примітки:

* – краплі розчину лактози з емульсією жирів – це теж зерна – зерна життя. Не дивуйтесь. Ота ріка над головами людей, в яку пірнають знизу д’горі не розсипана сіль, а зерна, що повисипались з воза і колись проростуть.

** – один Джузеппе вчив людей бути вільними, а другий Джузеппе вчив дерев’яних чоловічків бути живими. Безбожником я назвав отого – другого, що зловживав червоним вином.

*** – Кронос був фантазером. Якби це було не так, світ був би зовсім іншим, і Сатурналії святкували б зовсім не так…