Йшов по Лаврі учень бідолаха
І побачив товстого монаха:
– Ооо, – подумав, – дядечка пузатий!
Не поститься, має стіл багатий!
А монах той ніби повертає
І до себе учня підзиває,
Дивиться у очі – не промаже,
І люб’язно з посмішкою каже:
– Знаєш, брате, чом такий я повний?
Бо, коли ще був малоцерковний,
Осудив я товстого монаха
І тепер цим мучусь, бідолаха!