Для голосування необхідно авторизуватись

***

Хто сказав, що бути розумним- це благо?!
Надмірна наявність мозкових звивин може зіграти з їх власником у злий жарт, після якого зовсім не хочеться сміятися.
В російській мові є слово, яке влучно описує дану проблему “самобычевание”. Звісно, його можна перекласти на українську, та семантика загубиться десь серед букв.
Кожній людині, якою б сильною вона не здалася на перший погляд, потрібен хтось, хто вислухає та дасть змогу виплакатися. Проте надто швидкий ритм сучасності нівелює таку потребу людини. (Можливо, саме в цьому і криється феномен зростання цін на послуги психологів та психіатрів?!). Більшості пацієнтів не потрібне лікування. Лише хтось, хто вислухає. Але гордість та показова зверхність, власне “Супер Его” не допускає навіть можливості сторонньої допомоги. Авжеж: стільки власного досвіду за плечима, що не справитися зі своїми внутрішніми демонами просто не маємо права. І чим освіченіша людина, тим важчий її шлях зцілення.
Мій почався глибокої зимової ночі, коли всім було байдуже до митарст мого Его. Скажу чесно: гори професійної літератури, яку читала “запоєм” тільки усугубляли проблему. Та я не з тих, хто так легко здається. Порившись на запилених полицях своєї пам’яті, згадала твердження: “Якщо не в змозі вирішити проблему з середини- зроби крок назад. Це дасть можливість перевести подих, поглянути на ситуацію зі сторони та виграти дорогоцінний час у протистоянні з собою.”
Мене не влаштовував такий хід подій, але рушійні сили були на нулю. Тому змирилася і прийняла його як єдино вірний. Я припинила копирсатися у закутках пам’яті, перестала аналізувати вчинене. Прийняла свою бідність. Я перестала боротися… Наслідком цього кроку була невибіркова втрата близьких людей чи тих, хто так себе називав по відношенню до мене.
Як висновок цих дій прийшло розуміння, що не всі готові миритися з твоєю “неунікальністю”: знайомі, звиклі до моєї щедрості душі- відвернулися, близькі не розуміли, чому не можу вчинити як раніше: (в будь-який момент вислухати, спробувати щось порадити), і лише справжні залишилися поруч. Всупереч змінам. Незважаючи ні на що. Ніщо так не ціную в людях, як справжнісь: слів, почуттів, вчинків. Людину цінують за певні якості, потребуюють її, а коли на мить переводиш подих- вчорашні співрозмовники викидають тебе за борт як щось непотрібне, бо не відповідаєш їхнім вимогам.

Уже не вперше “випадала” з життя, я вмію боротися. Питання в іншому: НАВІЩО?

P. S. І, так, дещо зверхньо, прямолінійно, але життєво: якщо ви прагнете допомогти- засуньте свої поради глибоко в… шухляду, зніміть маску байдужості та всезнайства і просто вислухайте. Це вам нічого не вартуватиме, проте подяку чи принаймні плюсик в карму собі забезпечите.
#Люда_Царевна

3

Автор публікації

Офлайн 1 день

Люда Царевна

11
Коментарі: 3Публікації: 4Реєстрація: 10-10-2020