дається , недавно бруньки наливались,
Зелені листочки були.
У дзеркалі-річці верба милувалась
На пишнії віти свої.
Роса світанкова — каміння коштовне,
Виблискує сяйвом кришталь .
Тумани імлисті — то вбрання шовкове,
Біла небесна вуаль.
Тендітна, вродлива верба розцвітає,
Заздрять тополі здаля.
І вітер проміння їй в коси вплітає,
Несуть аромати поля.
Усе навкруги, наче пісню співає,
Стелить свій килим трава,
А вітер хитрущий тихенько питає:
«вважаєш, єдина така?»
Верба усміхалась і не сподівалась,
Що літо так швидко мине.
Із глибокого дна виглядає старість,
Холодним привітом подме.
І падає листя у мутнії води,
Час-злодій украде усе…
Горбата стара, без ніякої вроди
Весняного вітру ще жде.
Альона Ус
Автор публікації
Поезія - це намагання словом малювати світ
Достижение получено 08.08.2018
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій
