Для голосування необхідно авторизуватись

Атовець

Потяга меч розколе ябко пусте перону,
заки стовчем до крові чола і постоли.
Зійде – мов Бог із фрески – тихий, густобородий.
Килим черлений з ружі хто б йому постелив?

Все у хрестах та маках наші тіла парадні.
Стоншим себе до ниті – в полі, під марш. А він
мідну сльозу сховає (ніби монету вкраде)
у камуфляжнім схроні – запранім рукаві.

Хто б йому мовив: ” Вовче, брате тисячолиций,
вбитим героєм – легше. Слався, а чи терпи”.
Ходимо, мов до храму, в горе – женцям молитись.
І несемо гортані висохлі під  серпи.

Мертвим лежить по скиртах наш споконвічний голос.
Тільки птахи розносять чорну чумну печаль.
Потяг от-от прибуде. А на вокзалі – голо,
порожньо і безлюдно. Хто б його зустрічав?

4

Автор публікації

Офлайн 3 роки

Аля Гулієва

21
Коментарі: 1Публікації: 7Реєстрація: 15-08-2018

Думок на тему “Атовець”