Колише, обійнявши, місто
у зорях затонула тиша.
І море піняво-ігристе
нічну поезію нам пише.
А хвилі марево шовкове
простелить до небес дорогу.
Чудне, омріяне, казкове
на обрій виринає з нього.
Там все реальне – наші мрії,
не треба так лякатись злету,
коли пухнасті крила віри
малюють дужі піруети.
І кожну ніч, заснувши вдома,
Ти знов у марево пірнаєш,
де тиша все колише місто,
де мрія впевнено літає.