Сповідь
Чому ми про Бога згадуєм,
Коли на дно прірви падаєм?
Надії коли не лишається,
А серце сльозами вмивається.?
Чому на коліна ми стАнемо,
Коли тіло покриється ранами?
Совість тоді прокидається,
І гріх наш на волю вривається.
Чому забуваєм молитися?
Постійно на недругів злитися,
Спіткнувшись не виправляємось,
З Дияволом часто радимось.
Все рідше до храму ходимо,
В оману себе ми заводимо.
Отрутою гніву окутані,
Чорною смертю, мов путами.
Скільки нам часу лишилося?
Щоб серце ніколи не билося?
Лише Господь все то знає,
Дарує життя й забирає.
Стань на коліна, до неба руки,
Заради нас терпів Він муки.
Просто подякуй за те, що вже маєш,
Багато цінуєш, коли все втрачаєш.
2 коментарі “Сповідь”
Вражений несподівано глибиною Ваших думок та їх мудрістю, адже дорога до Храму у кожної людини своя і ця дорога не є простою та рівною…Але цей Світ без Бога є занадто спрощеним…Дякуємо Богу за харизму нашого життя. Я погоджуюсь з цим висновком….Хочу додати, що присутність Бога в серці потужно впливає на людську творчість, даруючи глибокі Духовні Дари….
Дуже філософськи і поетично