Дитинство тікатиме трасою,
здіймаючи пил на узбіччях:
зі мною воно уже трапилось —
тепер же відбудеться в інших.

ІІ

Думками, мов під трафарет,
кипить знецінена щоденність.
Ми із життям на тет-а-тет,
на «ти», на «ми», на «нескінченність».

ІІІ

коли я піду, дозволь мені залишити
маленький рядочок в пожовклому зошиті:
дивитимусь звідти, як ростуть твої діти,
вдостоєний спомину вилучно пошепки.

Богдан Ковальчук.
30.06.18 – 06.07.18, Київ.