Мале дівча в квітчастій сукні
Стрибало босоніж по росяній траві,
Від радості серденько калатало й втішалося, бо в хустці
Несла вона завітний скарб, що найдорожчий від усіх скарбів.
Від щастя у дитини голова крутилась,
Земля виплигувала із~під ніг,
І небо, наче зовсім низько, до дівчинки вклонилось,
І раннє сонечко в танок пустилося по нім.
Маленькі рученята хустинку розгорнули,
Яка ще мить тому вкривала мамину косу,
В хустинці, мов дитинка, скрипочка заснула…
Дівча розбудило її від глибокого сну.
Здійнялась скрипочка~красуня,
Виблискуючи діамантами в руці,
А вітерець~бешкетник залоскотав її, цілуючи у струни,
Пір’їнкою вмостилася скрипиця на тендітному плечі.
І понеслися пальчики по струнах,
немов метелики пурхали під пісню чарівну,
І засміялась дзвінко скрипочка щодуху,
І сміх цей розстелився відлунням по зеленому гаю.
Пташки защебетали голосніше,
злетілися над дівчиною із скрипкою, кружля
Раніш не чули вони такого дива…
А скрипочка із ними казково розмовля.
І квіти росянисті продерли свої очки,
Розкрили навстіж шовкові пелюстки,
Задзеленчали краплі, ховаючись від сонця,
До музики додавши природньої краси.
Свистала, заливалась, тьохкала, співала,
Раділа із дівчатком скрипочка мала.
В житті вона дитині супутницею стала,
Одна на двох з дівчам тепер у них душа.
Автор публікації
