Навшпиньки ледь тримаючись, тремтіти.
Стікати воском у теплі твоїх обіймів.
Всує ім’я твоє, як мантру, шепотіти.
Спиняти мить, мов кадри діафільмів.
На друзки розсипатись від цілунку.
Сотатись ниткою від дотиків до тіла.
І припадати знов зі спрагою до трунку…
Моя свідомість заблукала, бо сп’яніла…
Анна Корольова
06.05.2020