Для голосування необхідно авторизуватись

СМЕРТЬ

А ви коли-небудь думали чи думаєте про смерть? Думаєте про те, що ви не вічні, і що рано чи пізно доведеться покинути цей світ? Хто прийде провести вас в останню путь? Які слова вам скажуть, прощаючись на цілу вічність? Може, нічого не скажуть, вкинуть у сиру землю та й усе. Хто найдужче сумуватиме за вами? Хто не зможе без вас жити? А може, хто й зрадіє вашій смерті?
Я думаю про це мало не щодня. Особлво вночі, коли не можу заснути. Мені увесь час здається, що я можу заснути летаргічним сном. Часто сниться, що я прокидаюся в труні. В такі моменти відчуваю таку паніку, що серце готове розірватись навпіл. Рідних своїх попередила, щоб не ховали, аж поки на 200% впевняться, що мене ніякою силою не піднять.
Учора в розмові з близькими людьми згадували спільну нашу подругу, яка пішла з життя у 42 роки. Вона померла від раку. До останнього ніхто не знав цього. Вона все приховувала. Навіть від сина. Я пам”ятаю нашу останню розмову. Я обіцяла провідати її у лікарні щойно прийму випускні екзамени. Це мало б статися за 2 дні. Але не сталося. Так вона і відійшла. не побачивши в останній раз свого єдиного і улюлбленого сина (його занадто пізно відпустили зі служби).
Я згадую її останні слова, що вона говорила мені:”Валь, не треба, не трать гроші, у мене все є. Ти приїдеш, а я, може, спатиму. Навіщо тобі на мене сонну дивитись. Не треба. Побачимось потім, вдома, мене скоро випишуть”.

І те ” потім” стало для нас всіх страшенним шоком…
Я подумала тоді, що вона пішла у світ інший з гідністю, нікого не обтяжуючи своїми проблемами. Вона не чіплялася несамовито за життя, допікаючи близьким і друзям, не писала пости в інтернеті про те, як їй важко, як боляче; не просила ніякої допомоги. Вона знала, що життя її вгасає. Тихо пішла з життя.

Багато кого доводилось мені втрачати. А кожного разу думалось: красивою смертю померла людина чи ні; якими були її останні слова цьому світові… Якось воно ненормально звучить: “красива смерть”, “некрасива смерть”. Скоріш за все вона гідна або негідна. Вмерти можна по-різному. Можна волати про допомогу, збираючи копійки з усього світу, можна просто втрапити під машину, можна заснути і не прокинутись більше ніколи, можна померти в будинку перестарілих чи на ліжку у психлікарні, можна загинути від кулі… Від ворожої кулі і від кулі в спину, від своїх… Усе може бути.
Я не знаю, як ви, а я інколи заходжу на сторінки друзів, яких вже немає. Переглядаю їх сторінки, думаю… Ось у одного друга, якому ледве виповнилося 40, пісня “Я возвращаюсь домой..” Дениса Майданова, а ось товариш з сім”єю на риболовлі, багаття, захід сонця… Ось останні фотки із смейного свята… А це – вірш про осінь… А тут нічого немає цікавого: посилання , що стосуються роботи…

Ось воно, теж життя, хоч і віртуальне. Воно теж закінчується. Залишаються лише пости, меседжі у цей світ…
Переглянула свою сторінку (чужими очима). Подумала:”Одинока людина… Мало хто її чує, мало хто її розуміє і підтримує”. Хоча в реалі все в мене є: і сім”я, і рідні, і найкращі друзі, і колеги, і учні, і сусіди. Є з ким радістю-болем поділитись, посміятись від душі, посумувати, мовчки посидіти.
Яким буде мій останній пост? Про кого чи про що? З якими думками я піду з цього світу? Чи зустріну свою смерть я гідно? А може, буду чіплятися із останніх сил за життя? Не знаю. Знаю тільки, що смерть неминуча. Та й помирати всього раз. Чого боятись?

А боятись треба некрасивої, негідної смерті. 

“… Ви, добрі люди, коли будете все це читати, не думайте про
мене погано – що мої думки і почуття сповнені вічним
сумом. Чи я тому винна? Коли б ви могли заглянути в
моє серце … Чому не маю спокою? Чому мене оминає
веселе буття людське?
Моя туга ніколи не
втихомириться, я страждаю, як романтики страждають”.
(З щоденника О.Кобилянської).

2

Автор публікації

Офлайн 4 тижні

Валентина Пивоварова

14
Коментарі: 0Публікації: 10Реєстрація: 01-07-2020

Бронзове перо

Достижение получено 04.07.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій