Народе мій прада́вній, віковічний!
Століттями стоїш на рубежі
між різними світа́ми непомічено
і вкотре балансуєш на межі…
Твоє коріння глибоко сяга́є
доісторичних, незапа́м’ятних часів,
коли в лісах ще мамонти блукали
і ту́ри* випасались між полів.
Бізони, зубри й, навіть, носороги
жили колись на древній цій землі…
На Борисфені* ще були пороги,
по Інгульцю ходили кораблі…
І наші предки тут жили віка́ми –
вирощували хліб, плека́ли ремесло.
Із греками пого́сти* розвивали.
Любили вишивати полотно.
І скіфське золото зуміли вберегти-
розкішні чаші, медальйони, пекторалі –
своїм нащадкам передали крізь віки,
пройшовши всі знегоди і ордалії.
Пульсує в наших жилах їхня кров –
поєднана із кров’ю інших предків:
сарматів, антів, гунів, готів,
полянів, уличів, аварів…
І князь полянський утворив столицю –
славетний Київ, звідки Русь пішла.
Свого народу утвердив зіницю
і об’єднав численні племена.
Народе мій прадавній, віковічний
не забувай історію свою!
Не загуби свій шлях тисячолітній
і волю, відвойовану в бою!
*Ту́р – дикий бик, предок сучасної великої рогатої худоби.
*Борисфен – давньогрецька назва річки Дніпро.
*Пого́сти – у давнину місця торгівлі
Автор публікації
