Краплі каштанового меду | Літературна премія Видавництва книг "Лілія"

«Гуси летять.

Вийшов з дому купити

Тютюну та груш…»

(Накамура Кусадао)

Шпак з довгим хвостом,

За який зачепилась веселка,

Лишивши на ньому фіолетову пляму,

Прилетів до міста кам’яних провулків

В якому нічого не відбувається.

По радіо так і сказали:

«У цьому місті нічого не відбувається…»

А Бог дивиться

На це місто з потойбічного

Квіткового раю

І бавиться яблуком –

Зеленим, як все, що зростає

І має надію бути.

Отой шпак

Хвостом (довгим як Вічність) вказував

На початок

(Не всього звісно, тільки дечого),

А дзьобом лічив трамваї

(Бо трамвай не подія,

Навіть якщо він гуркоче колесами,

А лише причина

Думок чотирьох жінок,

Що вдягнені в сіре).

І тільки смугастий кіт

Подумав, що то не шпак, а годинник,

Який вказує кількість хвилин

До Великого Одкровення.

Шкода, що той кіт не знає абетки,

Жодного знаку клинопису,

Жодного ієрогліфа,

Кострубатого, наче сліди фламінго,

Інакше він прочитав би

На сторінках-цеглинках глиняних книг,

На бамбукових дощечках

Казку про патріарха Ноя*,

Що майстрував корабель без вітрил,

Без керма і компаса:

Бо всі пливуть навмання,

Байдуже, то Судний День

Чи Скорботна П’ятниця,

Чи просто четвер,

Коли падав дощ**.

Примітки:

Тут мова йде про мед, зібраний з гіркокаштану кінського (Aesculus hippocastanum L.). Хто не коштував такого меду думає, що життя це стежина з одної квіткової галявини до іншої. Є ще мед зі каштану їстівного (Castanea sativa Mill., 1768) – то зовсім інша річ, що навіває духмяні сни.

* – плавання Ноя, то була насправді містерія, а зовсім не порятунок потопаючих зайців. Зайців-потопельників рятував дід Мазай, хоча він теж був Ноєм.

** – дощ може падати будь-якого дні – не тільки в четвер. Добре, що в країні Шумер дощі падали вряди-годи, інакше б їхні глиняні таблички розмокли і ми би нічого не довідались. Між іншим, серед шотландських масонів та богемських містиків ходять вперті чутки, що всесвітній потоп почався саме в четвер.