Народ човнів | Літературна премія Видавництва книг "Лілія"

Поема про людей без обличчь –

Її пишуть на сторінках кам’яних книг

Знаками, що нагадують сліди черепах

На піску річки, назва якої табу

Для людей-пічкурів, для народу човнів* –

Тесаних з кривого замшілого дерева**,

Що не цвіло ніколи білими квітами,

Навіть весною світу сього зеленого,

Світу здивованого і очманілого,

Що дивився очима синіми в дивне майбутнє,

Світу такого босоногого і необачного часу,

Коли гори були молодими й веселими,

Коли плямисті рисі непролазних хащів

Тільки ростили собі вуса-антени,

Якими слухали голоси галактик***,

Що шепотіли про Вічність моторошну,

Яку малював на глеках народ човнів:

Креслив на глині вохрою, золою чорною,

Білою крейдою – знаки кручені оленячі:

Опалені обіцяним вогнем світанку –

Вогнем, що відкриває очі і ворохобить душі,

А на глині лишає воронячий знак,

Люди народу човнів майстрували весла

І місили липку незайману глину

Над тою ж важкою водою, над площиною

На якій жили і ловили в глибинах здобич,

Над якою лунав кожного недоброго вечора

Сірої чаплі крик.

Примітки:

* – в Ірландії в старі часи народ човнів називали Fear a Bhàta, але в різних країнах теж жили люди, яких називали Народ човнів.

** – колись учні теслі показали Чжуан-цзи старе криве замшіле дерево і сказали, що воно вже нікуди не годиться, нічого з нього не змайструєш, на що Чжуан-цзи відповів, що під цим деревом можна сидіти і мандрувати нескінченністю.

*** – у старі часи не тільки коти і рисі вміли слухати голоси галактик, але і люди народу човнів. Потім, коли прийшов час довгих залізних мечів цей дар людьми було втрачено. У час Великого Неспокою орачі навмисно заводили в хижах котів, щоб слухати в самотині голоси галактик, які переказували їм коти довгими безнадійними вечорами.