Для голосування необхідно авторизуватись

Обличчя вітру

                                  «Поклик без відповіді.

                                    Блукаючий в’язень власного тіла.

                                    Таке було обличчя вітру.»

                                                                (Федеріко Гарсія Лорка)

Мені зазирав в обличчя вітер –

Той самий, що нині весняний,

А вчора був крижаним і мертвим,

Що міняє себе як старий одяг,

Чи то як потріпане зношене тіло,

І знаходить себе в нових перевтіленнях,

Чи то просто метаморфозах

Старого пророка Назона Овідія,

Споглядальника Негостинного моря

(Що досі негостинне для номадів –

Патлатих і пропахлих вівцями).

Я питав його – для чого, для чого

Ти шепочеш мені стару істину,

Лише одну, але таку холодну,

Нині ж весна, хіба бракує на світі

Запашних і п’янких, як вино, істин,

Хіба всі істини такі жахні-крижані,

Хіба?

Я теж в’язень свого тіла – як ти,

Але тимчасовий, лише ненароком,

Одягнув я на себе це тіло

(Нехай досконале чи то краще

Ніж в інших збирачів слів)

Але ненароком, на час,

А ти ж вічний невільник

Свої суті – цього тіла повітряного,

Вічно невчасний, вічно не тут –

Нетутешній. Чи може

Ти теж відпочинок знаходиш

У комині-димоході старого

Кам’яного ірландського дому,

Що чудом стояв довгі віки

Темні.

1

Автор публікації

Офлайн 12 години

bratlibo

946
Коментарі: 46Публікації: 648Реєстрація: 11-04-2020

Золоте перо

Достижение получено 31.05.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій