Для голосування необхідно авторизуватись

Зазираючий

                                    «…бо звик до нічних мандрівок

                                        І любив дивитися в обличчя всьому,

                                        Що спить.»

                                                                               (Фрідріх Ніцше)

Він зазирає в обличчя поснулих квітів,

Що сплять, коли блимає на траву безколірну

Місяць-злодій – привид зі світу мертвих каменів,

Він зазирає в очі мурашок, хоч вони ховаються

У шпарки часу кайнозою кульгавого й недоречного –

Епохи волохатих потворок і банькуватих дереволазів

З руками-лапами, з дивакуватими уявленнями

Про буття-небуття, про Всесвіт – сірника спалах.

Він зазирає в заплющені очі кожному волоцюзі,

Хто сни бачить наче картину, що мальована Світлом

На поверхні води непотрібного нікому колодязя,

Що досі стирчить дірою на місці подвір’я,

Де колись жила довговолоса молода відьма,

Колись – років сто тому, а може й не років, а кроків,

А може й не відьма, а дочка сивого меланхолійного ката,

А може просто спокусниця віку цього нерозумного,

А може просто багатоніжка – сколопендра отруйна,

Що в зіницях-свічадах міста мугикаючих мурів

Відображається дівчиною – ілюзією наших марень.

Зазираючий в обличчя сплячих – у цей відбиток снів –

Він приходить у твоє марево з ліхтарем страшних казок,

Він ховається між фасетками мурашок – тоді,

Коли ти прокидаєшся, коли вертаєшся у цей світ сірості:

А сни кольорові, а сни яскраві, а сни легкі –

До тої хвилини, доки вони не вкрадені, не спотворені,

Не спаплюжені, не сплюндровані, не отруєні –

Вони:

Твої захмарні сни…

Тим – хто зазирає в обличчя сплячих.

1

Автор публікації

Офлайн 11 години

bratlibo

951
Коментарі: 46Публікації: 653Реєстрація: 11-04-2020

Золоте перо

Достижение получено 31.05.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій