Якось вчитель
З кількома своїми учнями
(Не з юрбою шанувальників,
І не з кількома невігласами)
Блукав околицями:
Де ліс і потоки,
Де хмари і спів пташиний,
І побачили вони зламане дерево,
Що росло не сотню років і не дві,
Але впало не витримавши
Шаленого північного вітру.
І споглядаючи це дерево
Поглядом довгим як дощ,
Вчитель почув запитання
Учня свого Цзи Гуна:
– Якщо когось люблять всі односельці?
– Це погано.
– А якщо когось ненавидять всі односельці?
– Це теж погано. Краще, якщо
Його люблять лише хороші односельці,
А ненавидять погані.
Так відповів вчитель.