Бородатий мен (у міру сентиментальний) З думками про острів, схожий на вікінга Їде в темно-жовтому зледенілому автобусі, Що має чотири чорні гумові колеса, Їде по крижаній дорозі міста пафосу Назустріч блідому Сонцю (Бо зима – біла краля). Бородата вумен Смакує кольорові льодяники Солодкі як ніч Напередодні Імболку (Поганського, як все, […]
Верлібр
866 posts
Накликали літній прозорий дощ: В час посухи: Стукали в шкіряний козячий бубон, Співали заклично, по вовчому, А Небо порожнє, чи то посліпло, Поглухло, почерствіло. Думали, що то наше селище, А то Вавилон – цегляний, стобрамний Пихатий, з потворами-баштами, Що тикають в Небо шпилями (Хоча й Небу не боляче, Але воно […]
Він робив морозиво зі снігу Солодке, наче січневий вечір. Він робив вино З крапель липневої зливи, П’янке, наче квіти троянд. Він лишав глибокі сліди На їдкій пилюці доріг – Може він був Людиною роздоріжжя – Я не знаю…* Дерева запізнювались на тризну, Чорнокрилі птахи думок Докучали вбраним у білі шати, […]
Книга, що стала повітрям Написана синьооким самітником, Що бавився словами як намистинами, Що відчиняв двері в безодню, Що жив у хиткій хатині, Яка була зроблена з очерету, Що ріс на холодному озері, Де плавали білі лебеді, Де кваки співали про синяву, Коли падав с небес дощ. Книга, що стала димом […]
Ми таки дочекалися – Сама Вічність прийшла до нас Прийшла старою жебрачкою У лахмітті дірявому (Колись оздобленому) З ясеневою патерицею. А ми все виглядаємо Цього дня похмурого, Що визирне крізь оливні хмариська Щось більше ніж Сонце. Вдвох на вуличках Авіньйону, Приїхавши туди на осликах, Міняємо уривки снів на шеляги – […]
Едвард: Сон – це тканина з овечої шерсті, В яку загорнули сувій з портоланом. І що тоді лишиться лелекам-апостолам Що летять на озера кольору Сонця? Філіппа: Зафарбуй оксамит сьогодення Пурпуром запашних троянд острова Чи може човна, на якому сумує лев, А сова все літає і шукає мишву. Едвард: Я годував […]
Так я пам’ятав: Падолист-спудей Мандрує в кам’яну Сорбонну Битою стежкою чорних вагантів: Замість богемської лютні У нього в хатині-келії Платанова дошка (Приємно до неї тулитися – Вона тепла як вересень). Так я мислив: Шугають над тополею сну Сойки гіпсових піснеспівів – Хоралів жасминових квітів: Я теж монах – кармеліт босоногий, […]
У кожному дереві – Мертвому чи квітучому, Старому чи щойно зміцнілому, Ховається (до часу) ідол – Іноді гнівний і невблаганний, Іноді життєдайний і життєлюбний (Як теплий весняний дощик). У кожній камінній брилі – Замшілій чи то блискучій, Омитій зливою чи то порохнявій Зачаївся спокійний Будда – Лише звільніть його, І […]
Країна, де помер вітер, І воскрес серед паростків жита, Де сталеві ножі дозрівають мов яблука На дереві пізнання добра і зла – На старій яблуні радості. Весталки розпалюють ватру Серед глупої ночі осінніх гусей, Зачиняючи вікна минулого, Одягаючи білі шати Серед міста, що спить. Серед країни, що марить, Серед храму, […]
Таїна дерев і повітря Відома схимнику Сонце – Відлюднику лісу Галактика, Що вдягнув діряву свиту Ніщо, Може він був кульгавим грішником? А тепер світить у цій темряві, Наче він запалив воскову свічку Молитви першопочатку – Першооснові всього сущого, Еле пам’ятає тільки етюди, Які малював патріарх чужий Епохи давно забутої – […]