Трамвай запашного літа Стукотить по чужій вулиці Янголів В самотині – рікою буття – в самотині Порожній, наче руїна крику волошок, Бо це місто – притулок позичений Заблукалої Еврідіки-невдахи, Що шукала чи то Арахну, чи то Сапфо, Бо слова загубилися, а туніка на шмати, Бо на полі Еагра лишились одні […]
Верлібр
866 posts
Один дивак, Що майстрував собі крила (на яких так і не зміг полетіти, Краще б літав він на вітрилах мрій) Пояснив мені, що меч це дзеркало, В якому відображається душа Едіпа, А тіло людське – це музика, Яку грає старий кіфаред – автор апокрифу: Незнаного, як драхма кіклопа, Яку він […]
Нічна варта* ступає Стежею кентаврів. Присмерк травневий У Небі майструє містраль**. Мій друг Телемах Шукає зело для медового трунку, Віщує: примарна дорога для всіх: Не тільки для еллінів – В той, незбагненний Тартар. Друже, то стежка самотніх – Оспівуй сади невідомі, Де ті людоконі Пили нектар і гнівили богів***. Ні, […]
Травневий дивак дощ – Це мовчазний пророк, Що кидає землю гостинну І мандрує на досвітку У пошуках свідків Вічного існування Бородатого музики Часу: Він теж грає на струнах Банджо, що звуть Порожнечею, Що замість серця Має очкастого метелика. Травневий дивак дощ Розчиняється в озері Спокою, Де живуть лускаті русалки – […]
Якось у п’ятницю я розкрив Коран і прочитав суру «Люди». Прочитав і мені написалось ось таке: Люди – це вусики таргана Всесвіту, Що біжить порожнечею і шукає мету Свого буття-існування. Серед пітьми, Серед нескінченного невідання. Люди – це фіолетові незабудьки На клумбі кам’яних астероїдів* Нашої дірявої свити-свідомості – Марнотрати тутешніх […]
«Бронзова слухає, сидячи біля помпи пивного барила, втупившись у далечінь. Душа в полоні мрій.» (Джеймс Джойс) Деміург з посмішкою шахового маестро Палить люльку набиту листям авокадо, Читає діалоги Платона щоп’ятниці, Коли скорботи налито по вінця, Коли Місяць оповні зазирає в зіниці Черепа світобудови, викликаючи посмішку Нечемної діви Галактики – зеленовбраної, […]
Сонце – вухастий заєць Малює знаки на жовтій глині, Якої торкались руки людей, Що вдягнені в торішні зимові сни Замість полотняного одягу, Що взуті в личаки лабіринтів, Що плетені з кори хлібного дерева, Яке посадив пастух Таргітай. Діти глеків-клепсидр: Їм жити серед жита та єресі, Серед хаток без вікон і […]
Я прийшов до брами, А там самотній гідальго – На Дон Кіхота зовсім не схожий, Ані трошечки, ані на цяпочку, Без коня й кіраси, але бородатий І сивий як лунь навесні, І старий як світ варварів, Ключі мідні причепив до поясу: Впізнав його ненароком – То сновида Сан Педро. Подивився […]
Корабель тисовий тесаний, Вітрила якого пошиті З клаптиків синіх снів: Залатані Небом. Назвав його «Doloroso», А мав би писати «Vigilia» На його боках опуклих І трохи трамвайних – Ніби підступні данайці (Споконвічні жителі міста) Приблудили на берег спокою У пошуках мушлі, Що нагадує глек Діоніса – Піфос кольору жовтневого Сонця, […]
Ми зловили округлу рибу Гарячу, як споконвічний вогонь, Жовту, як глина долини Усіх Таємниць, Сяючу, аж сліпило очі Не тільки нам, Але і шаманам дощу, Що кликали воду з Неба Злого й байдужого До людей-собак. Зловили ту рибу в ятір, Що сплетений з минулого – З його ниток липких, Наче […]
Коваль, якого звали Мигдаль А може Мігель (Родом з Гішпанії – Країни замріяних вершників – Гідальго) Вистукував молотом Веселу мелодію По ковадлу, що знало Адама (Кадмона*), Майстрував підкову Для бородатого Фавна І безбородого пастуха мрій – Кентавра Хроноса**. Я думав, що то замурзана кузня, А то палаццо Гордого кондот’єра-карбонарія, Майстра […]
Вдягнена в сіре руно Збирає у кошик зорі – У кошик темряви. Вдягнена веслярем з «Арго» (Дарував одяг овечий – М’який як світ Без свічада бронзового) Ходить м’яко, нечутно Босоніж (Інколи вдягаючи Мокасини волові – Шиті з шкіри рогатого, Що ховав Місяць на лобом), Ходить-колобродить Світлячковим лісом Вічної ночі. Вдягнена […]
Частуєш мене вином дощу, Ніби то не зима, а маленький острів У часопросторі життя орачів, Ніби то Туамоту хлібних зерен, Розбита скарбничка слів Аборигенів заячих хащів: Можу пригостити хлібом Пеліканів моїх дерев’янів снів, А можу запалити свічку Біля камінного Будди, Що стоїть між бамбуковими хижками Міста поетів-рибалок Майбутнього. Частуєш мене […]