«Цієї ночі дощ як ніжне тихе море                                Скрипаль глухий я граю на струнах дощу…»               […]

                             «Впала з гір водяна громада.                                 Занудьгували квіти і коні.                       […]

                                    «Це ті, інші, танцюють під звуки скрипки                                       На якій грає смерть-привид.     […]

                               «Що там у мені таїться                                   В таку сумну годину?»                   […]

                               «Якщо вигадка – синява,                                   Що стане з невинністю, з дивом?                 […]

                           «Володар осені мою майструє долю…»                                                                 […]

                                 «Наші очі наче дві повітряні кулі                                    Які пливуть кудись                 […]

                                      «Бородатий ангеле Ви насправді                                         Просто ліричний поет         […]

                             «Даремно ти слухаєш вітер, що плаче                                ніхто не тривожить твій слух серенадою…»                   […]

                                      «Я прийшов до межі, за якою                                          припиняється ностальгія,       […]

                          “…Серце моє, що дозріло                                На дереві пізнання,                               […]

                                    “Хай буде забуття.                                       Поглянь на шлях – отой перед тобою.       […]

                              «На вулиці оцій магічної столиці,                                 Де будуть катеринки вечорами джигу вити…»                 […]

                                    «Я до труни цей вечір не забуду:                                       До твого прислухався лагідного сну   […]

                       «Камінь – це чоло, де стогнуть ватаги снів                            без води зміїної, без крижаних понурих кипарисів.                       […]

                                           «…О, в лісі голоси, о, в морі крик нічний!                                         […]